Усний синхронний переклад – найекстремальніший вид перекладу

Синхронний переклад – найважчий вид усного перекладу, який вимагає використання спеціального обладнання під час роботи, а саме: кабінка та пульт перекладача, радіо- та звичайні мікрофони, приймачі для усіх учасників процесу, трансмітери, акустичні та відео-системи тощо. Під час синхронного перекладу працює пара перекладачів: один перекладає до прикладу 20-30 хвилин, після чого другий перекладач замінює першого, відбувається своєрідне чергування перекладачами. 

Якщо ви подумали, що поки один перекладач перекладає, інший відпочиває та набирається сил, то ви помилилися. Насправді інший перекладач готується до свого виходу через пів години і страхує активного перекладача, слідкуючи за його словами. Саме тому в Європі на одному заході працюють одночасно три перекладачі-синхроністи: один перекладає, інший підстраховує, третій відпочиває. Професію перекладачів-синхроністів влучно та коротко можна назвати за допомогою такого вислову: «Їх чують, але не бачать».

Короткі історичні відомості

Вперше синхронний переклад був застосований у 1927 році на Міжнародній конференції у Женеві. Це була система під назвою «Filene-FinlayIBM-System», що нагадувала портативний телефонний пристрій. Найбільшої популярності синхронний переклад досягнув під час Нюрнберзького процесу (1945-1946 роки) під час з одного із судових засідань. Пізніше його починають застосовувати у роботі ООН та різноманітних міжнародних самітах та конференціях.

Переваги та недоліки синхронного перекладу

Усний синхронний переклад має такі переваги:

• економія часу (перекладач моментально здійснює переклад), 
• зручність для учасників, 
• одночасне використання різноманітних робочих мов для перекладу,
• той факт, що перекладача не будуть перебивати під час роботи. 

Та крім переваг варто назвати і недоліки, які також присутні під час синхронного перекладу, а саме: 

• незручності, пов’язані із умовами перебування перекладача у тісній кабінці протягом тривалого часу, 
• додаткові витрати на технічне оснащення перекладу, 
• вища вартість однієї години синхронного перекладу, якщо порівнювати із послідовним.

Робота синхроніста

Якщо говорити про роботу перекладача-синхроніста, то це складна і надміру відповідальна діяльність. Ця робота важка як у фізичному, так і психологічному планах. У перекладача, особливо початківця, вона може викликати стрес під час і після завершення перекладу, оскільки синхроністу доводиться виконувати подвійну функцію: отримувати інформацію і одразу передавати її аудиторії. Тобто від перекладача вимагається одночасне володіння такими навичками: слухати, розуміти, перекладати та говорити

Синхронний переклад – вид перекладу, який здійснюється в екстремальних умовах, тобто при наявності певних акустичних і семантичних умов, при дефіциті часу й певному темпі діяльності. Вихідний текст має перекладатися з такою швидкістю, з якою розмовляє оратор. Важливою особливістю синхронного перекладу також є спонтанне мовлення синхроніста, коли оратор зачитує свою доповідь. 

Дивовижний мозок перекладача-синхроніста

Роботу перекладачів-синхроністів по праву можна назвати дивовижною та водночас дуже складною, але цікавою. Жодні комп’ютери світу не можуть впоратися із таким комплексним завданням як одночасно слухати, сприймати, розуміти та перекладати з однієї мови на іншу, до прикладу з англійської на іспанську чи німецьку. Проте людина в силі опанувати, та більше, може виконувати таку зовсім непросту роботу. Цікавим є той факт, що серед перекладачів-синхроністів переважають жінки, які чудово справляються зі своєю роботою. Без перебільшень можна сказати, що мозок таких людей просто дивовижний та неймовірний. Людина такої професії повинна бути:

1. «Генієм» без перебільшень, бути фахівцем своєї справи, тобто вільно володіти іноземною мовою, іноді кількома одночасно.
2. Ретельною та уважною, тому що треба миттєво зреагувати на мовлення оратора, яке слід уважно послухати, сприйняти та миттєво перекласти іншою мовою.
3. Витривалою як фізично, так і психологічно. Робота синхроніста передбачає здійснення перекладу у душній кабінці протягом тривалого часу. 

Таким чином, процес оволодіння синхронним перекладом відбувається за рахунок формування та розвитку навичок та вмінь орієнтування в вихідному тексті, пошуку перекладацьких рішень та їх реалізації в умовах паралельного проходження цих процесів. Перекладач-синхроніст в режимі реального часу повинен зрозуміти повідомлення однією мовою та передати його іншою, одночасно використовуючи свої когнітивні, сенсорні та моторні навички. 

Мозок перекладача-синхроніста давно є предметом вивчення та аналізу нейрофізіологів. Виявилося, що у процесі перекладу задіяна додаткова ділянка мозку, яка не бере зазвичай участі у процесі мовлення, а саме хвостате ядро. Воно відповідає за прийняття рішень, тобто з блискавичною швидкістю координує дії інших ділянок мозку, які використовуються в процесі перекладу. Додаткові підводні камені, що виникають під час перекладу і які має долати мозок синхроніста, виснажують. Це і різний темп мовлення оратора, використання каламбурів та жартів, граматичні особливості мов та монотонність роботи. З часом у синхроністів проявляється цікавий ефект професійної деформації, а саме передбачення завершення фрази. Цей ефект переноситься і на повсякденне життя. Деякі синхроністи ледь стримуються, щоб не завершити речення за співрозмовником і дати йому договорити. 

Авторка статті – Анастасія Лихолат, філолог