Особливості перекладу діалектів | Балак помер, нехай живе балак
Logo

світлій пам’яті Наталі Космолінської та Наталі Хобзей присвячую

Щоб перекласти текст, написаний діалектом, недостатньо визначитися, яким діалектом цільової мови послуговуватися, відтак дібрати в ньому слова і вирази, що відповідатимуть змісту мови-джерела. Ні, такого механістичного підходу діалект не пробачить. Тому, щоб він заграв яскравими барвами, належить вийти за рамки граматики і розглянути діалект у контексті стилю комунікації, в якому він живе і розвивається. Що ми і зробимо на прикладі львівського бáлаку та віденського Schmäh (Wiener Schmäh).

Термінологічні пертурбації

На позначення регіонального мовного різновиду, мовлення жителів і жительок Львова і околиць вживається, переважно синонімічно, низка термінів:

львівський діалект, львівська мова, львівська говірка, львівський говір,

(львівський) бáлак, львівська ґвара.

Якщо перші терміни цього ланцюжка можна вважати синонімами, то з «бáлаком» і «ґварою» не все однозначно.

Коріння львівського бáлаку сягає часів Австро-Угорської монархії, а його розквіт припадає на першу половину XX століття. Тоді існувало три форми бáлаку: український та польський та на їдиш. Відтак термін «львівська ґвара» (пол. gwara lwowska) пропоную вживати на позначення польської, а «львівський бáлак» – української форми.

Як бачимо, бáлак виділяється не лише за регіональною, але й за національною ознакою. Кожна з цих форм жваво інтегрувала запозичення з інших мов багатомовного міста (процес, відомий як «функція плавильного казана»), змінюючи їх, пристосовуючи до своєї граматики і стаючи завдяки цьому багатшою, колоритнішою, мелодійнішою. В окремих дослідженнях тогочасний бáлак порівнюють із сучасним суржиком (Лексикон львівський: 25), а для ілюстрацій найчастіше наводяться пасажі з праці Рудницького (1953):

«А то ферняк на ґвінт, вибалуши сліпакі, накрути куркоцьонґів … шнуруї як ґрабіна. І мисли, жи Бога за ноги злапала, пані пустирункова. Морда на ґлянц, шпануї на теби звінкля і «пу хамску до мні ні балакаць!»

Залишаю впливи польської та їдиш у львівському бáлаку та сучасному львівському урбанолекті для дослідження фахівцям відповідних дисциплін, сама ж розглядатиму у другій частині львівський бáлак як (жартівливий) комунікативний стиль у порівнянні з його, до речі, також майже недослідженим, відповідником у німецькій – Wiener Schmäh (віденський Schmäh).

Та перед цим повернімося ще до термінів:

У «Лексиконі львівському» (2009: 62) виділяються два значення слова «бáлак» широке і вузьке:

  1. Розмова, мова;
  2. Говірка львівських батярів.

Звернімо увагу на подібність львівських і віденських батярський типажів, а також змісту батярських пісень:

Bei mir sads olle im Oasch daham (Я вас усіх маю в дупі)

чи

А хто Львова ни шануї, най нас в дупу поцілюї!

Вузьке значення бáлаку «мова батярів» поступово розширюється до позначення мовлення людей нижчих соціальних прошарків, простих людей – мешканців міських і підміських дільниць. Тобто, бáлак першої третини 20 століття – це одночасно і регіолект, і соціолект. Адже українська мова тих часів зазнавала сильних утисків з боку польської влади, для отримання роботи українці переписувалися на поляків, а в середовищі інтелігенції українською у побуті послуговувалися, як згадує Шухевич, «аж» (!) у семи домах (1991: 85-86). З часом бáлак стає модним, що виявляється й у розширенні його значення – на позначення львівського урбанолекту загалом.

Виходячи зі сказаного, ось моя термінологічна пропозиція:

Львівський урбанолект (також: львівський діалект) – регіональний мовний різновид, мова жителів сучасного міста Львова.

Львівський бáлак або бáлак пропоную натомість вживати в двох значеннях:

1) як історичний термін на позначення української форми мовлення львів´ян та львів´янок до першої половини 20 ст.

2) в сучасному контексті: на позначення (жартівливого) стилю спілкування (аналогічного до згаданого Wiener Schmäh).

Доля діалектів у мовознавчих колах

Про долю діалектів у мовознавчих колах висловлюються різні гіпотези. Мені здається, що регіональні мовні варіанти завжди існуватимуть, нехай і не в такій виразній опозиції до літературної мови, як раніше. Адже діалекти – це наша мовна домівка: наприклад, львів´яни та львів´янки, зустрічаючись у Києві та спілкуючись між собою, використовують діалектальні слова та вирази і таким чином тамують тугу за малою батьківщиною, відчувають себе надійно і затишно. Це, як пише Зенон Тарнавський, «щось у роді мовного порозуміння, зрозумілого тільки для тих, хто цю мову виссав у дитинстві з грудей матері львовянки» (цит. за Лексикон львівський: 27).

А ще завдяки близькості діалектів для носіїв мови, вони ідеально надаються для вияву емоцій і створення ефекту комічності. Як висловився австрійський кабаретист Петер Велє:

 «Діалекти – найкращий транспортний засіб для емоційності» (1980: 286)

Як і у 30-ті роки, сьогодні стало модним вживати слова львівського урбанолекту. Вони присутні і в громадському просторі, передусім у центрі міста в назвах ресторанів (ресторацій), кавʼярень (каварень), а також їхніх меню, і крамниць, що покликане навіювати специфічно львівську атмосферу.

Фото авторки

Одночасно спостерігається зникнення колоритних слів і виразів, з якими ще виростало покоління львів´ян середнього віку. Впродовж останніх років я неодноразово читала студентам лекції про ґерманізми у львівському урбанолекті і щоразу чула від них (а йдеться про тих, хто народився і виріс у Львові!), що, за винятком кількох, більшість слів їм невідома… І це ми говоримо про лексику – найживучіший мовний рівень, а що вже казати про особливості синтаксису чи фонетики? Характерні для львівського бáлаку фонетичні особливості зустрічаємо хіба серед львів´ян та львів´янок дуже поважного віку:

“у” замість “о” («рУбота» – «робота», «нУгами» – «ногами», «ту» -«то» та ін. ), “и” замість “е” («ни» – «не», «ваше» – «ваши»), «ї» замість «є» («шануЇ» – «шанує»), «л», наближене під впливом польсткої до «у» («хтіВа» – «хотіла»).

В той же час саме фонетичні особливості «слугували початковою ідентифікацією львів´янина в позальвівському оточенні» (Лексикон львівський: 25). До прикладу: в німецькомовному просторі цілком можливо визначити регіональну належність людини за особливостями її вимови, навіть якщо вона спілкується літературною мовою. Львів´ян натомість можна хіба ідентифікувати за неправильними наголосами, які під впливом німецької ставляться на перший склад.

Тож щодо бáлаку напрошується анекдотичний висновок, що пацієнт радше мертвий, аніж живий, але вартує спроби реанімації.

Тому на цьому тлі особливо тішить поява монументальної праці – «Лексикон львівський: поважно і на жарт», укладеної Наталією Хобзей, Оксаною Сімович, Тетяною Ястремською та Ганною Дидик-Меуш.

Як сказала в інтерв´ю газеті «Високий замок» (9.11.2012) Наталя Хобзей: «Ми хотіли показати не тільки слова, а й передати дух того часу». І це авторкам вдалося: гортаючи словник, наче занурюєшся в атмосферу Львова, яка багатьом ще відома з розповідей (пра)бабусь-дідусів, а зі сторінок «Лексикону» промовляє розкішною емпіричною базою. Це наче подорож у дитинство з його ароматами, які віють з представлених там в оригіналі переписів різних страв, з колоритними постатями, які відійшли у вічність, забравши з собою не тільки лексику і фразеологію, але й манеру її вимовляти і спілкуватися «з примруженим оком» (Космолінська, Охріменко 2004: С. 49), супроводжувати мовлення багатством жестів і міміки, які часто надавали сказаному протилежного значення.

Тож, щоб комплексно осягнути бáлак, недостатньо систематизувати його лексику чи виділити фонетичні, морфологічні та синтаксичні особливості, а варто звернутися до характерного для урбанолектів (жартівливого) комунікативного стилю.

Львівський бáлак та віденський Schmäh: спроба охопити неохопне

Schmäh – це позитивна філософія і необхідна складова австрійського життя (Фріц Мулінар)

Слова, винесені в епіграф цього підрозділу, як і сказане нижче про Wiener Schmäh, цілком накладаються і на львівський бáлак як стиль комунікації.

Щодо етимології Schmäh, у наукових колах немає одностайності: DUDEN (2003: 1388) виводить корені цього слова від середньоверхньонімецького smaehe – «облаювання», «зневажливе ставлення». Дослідники ж цього комунікативного стилю дотримуються думки, що Schmäh походить від schemá, яке на їдиш означає «розповідь» або schmuo – «плітка (чутки), розповідь, балаканина». Вважаю, що кожне з цих етимологічних  трактувань охоплює важливі ознаки віденського Schmäh – його експресивно-емотивний / пейоративний компонент та спрямованість на комунікацію. Недарма слова Schmäh і бáлак часто вживаються у зворотах на кшталт «різати бáлак» / «втяти бáлак» чи «Schmäh führen», «der Schmäh rennt», а «бáлак» в широкому значенні і означає «мова, розмова» (Лексикон львівський: 62)

Те, що Schmäh твориться і живе у діалозі, ілюструють наступні приклади – фотографії прейскуранту та чеку перукарні із послугою Schmäh führen (різати бáлак) – 0,00 євро, а також опису кавʼярні, у якій «ріжеться Schmäh» («Schmäh rennt»).

Фото авторки

В широкому значенні Wiener Schmäh та львівський бáлак – це стилі комунікації і поведінки або й ще ширше – світосприйняття, ментальність та специфічно несерйозне ставлення як до життя загалом, так і до власної ролі в ньому. Відтак ці стилі вирізняються самоіронією та жартами.

Урбанні жартівливі комунікативні стилі характерні для мультикультурних міст, де зустрічаються різні культури, мови, звичаї – тут варто згадати Berliner Schnauze, Pariser Esprit, жартівливо-іронічний стиль комунікації жителів і жительок Нью-Йорка чи специфічний одеський гумор і стиль спілкування. Адже співжиття людей різного походження творить потенційні конфліктні ситуації, розрядити які й допомагає гумор. Він відіграє роль громовідводу у побутових, соціальних, національних конфліктах, дозволяючи у пом´якшеній жартівливій формі вказати на серйозні проблеми. Відтак гумор – «повноправний мешканець стародавнього Львова» (Космолінська, Охріменко 2004: 43).

І Wiener Schmäh, і львівський бáлак – невичерпна скарбниця фразеологізмів, в яких (як і в кожній мові) віддзеркалюється набутий століттями досвід, життєва мудрість і – у досліджуваних тут комунікативних стилях – легкограйне ставлення до життя. Так, глибокі знання людської природи ховаються за зворотом A jeds Mandl hat seiBrandl, який означає, що кожна людина має свої особливості і дивацтва, на які треба зважати. Українською цей зворот можемо передати також фразеологічним зворотом із львівського бáлаку:

кілько люду – тілько цуду.

Вислів Då kåmma nix måchen є виявом спокійного сприйняття ситуації, яку ми не можемо змінити: І нема на то ради – як кажуть львівяни, а тому її варто забути і рухатися далі: G´schegn is g´schegn (то ся минуло).

А ось ще кілька зворотів з обидвох урбанолектів, які свідчать про схоже ставлення до життя:

Guat ist ganga nix ist g´schehn яко било тако стало

Schau ma mal – дасть сі чути

Lass des – дай сі на стриманя

Відома «Wiener Gemütlichkeit» («віденська затишність») виявляється і у виразі аkademische Viertel («академічна чвертка») і відповіднику «львівський квадранс». Пригадую, коли вперше на початку 90-их прийшла завчасно на лекцію у Віденському університеті, то була здивована, що вона почалася аж на 15 хв. пізніше. Потім мені пояснили: якщо біля часу стоїть «pünktlich» («вчасно»), то лекція чи семінар так і почнуться, а якщо ні, то через 15 хв. Зараз такої практики в університеті вже немає, проте на інших заходах організатори можуть сказати: «Ну що, почекаємо ще до академічної чвертки?»

Продовжуючи тему фразеології, пригадалося мені ще, як полюбляла казати бабуся моєї подруги і цим дуже тішила нас, дівчат-підлітків:

«Як хлоп є троха файніший за мавпу – то вже є добре

Андріано Челентано у фільмі «Бінґо бонґо»

Через багато років, гортаючи відомий твір Фридриха Торберґа «Тітонька Йолеш», я зустріну цей вираз:

«Was ein Mann schöner is wie ein Aff, is ein Luxus (Torberg 1975: 26)»

Відображені в мові геци

 Геца – 1) весела, потішна історія, пригода; незвичайна кумедна історія, подія. 2) жарт, витівка. 3) неприємність (Лексикон львівський: 149)

За багатьма зворотами стоять конкретні історії, геци (від нім. Hetz), які для сучасних носіїв діалекту часто невідомі:

Так, вже трохи призабутий зворот Ви не бачили турка? (Håbn SkanTürkn gsegn?) вживається у віденському урбанолекті для насмішкуватої відмови, а ховається за ним така «геца»: Поет на ім´я Кастеллі, який завжди був охочий до різних жартів, прийшов на бал зі своїм другом, переодягнувшись на турка, а друг супроводжував його у костюмі чорного раба. Домішавши другові непомітно до напою проносного засобу, він прив´язав його до колони, а сам зник у натовпі. І от через деякий час засіб почав діяти… і бідолаха розпачливо питав кожного «Håbn SkanTürkn gsegn» «Ви не бачили турка?» Сумні наслідки, про які наступного дня знали в цілому Відні, можна собі уявити; а вислів залишився як ідіоматичний зворот і до сьогодні, його вживають, коли не можуть зарадити чийомусь проханню і мусять залишити все на волю випадку.

А от геца з новіших часів, яка збагатила евфемістичний вислів einen Holzpyjama anziehen («вдягнути дерев´яну піжаму» – у значенні «померти») продовженням – und eine Erdkur machen («і поїхати на земляний курорт»):

Посперечавшись щодо місця поховання Франца Ґрільпарцера, Фридрих Торберґ та Андре Геллер вирушили на цвинтар. До компанії приєднався вже не зовсім тверезий письменник і кабаретист Гельмут Квальтінґер, ласий до різних жартів і геців. Тож, побачивши свіжо викопану могилу, він ліг у неї, а що був нічогенької статури та до того ж напідпитку, то встати з неї вже не зміг… На запитання цвинтарного працівника, що ж він тут робить, відповів: «земляні процедури». Так спочатку в мистецьких колах, а далі і в ширших почали жартома казати:

«Вдягнути дерев´яну піжаму і поїхати на курорт».

 Своє останнє місце спочинку «віденський батяр» Гельмут Квальтінґер знайшов на віденському Центральному цвинтарі (Zentralfriedhof).

Фото авторки

Видається мені, що і в середовищі львівських митців пост-батярського періоду 60-80их на кшталт Стефка Оробця, Юрія Винничука, Віктора Морозова також траплялися випадки, коли з геци поставали нові фразеологічні звороти?

Театр-студія «НЕ ЖУРИСЬ!»

Театр-студія «НЕ ЖУРИСЬ!»

Звернімо увагу, що, як і у випадку з батярами 30-их років, у постбатярському середовищі Львова і Відня зустрічаємо подібні типажі, які іноді скидаються на двійнят:

Гельмут Квальтінгер

Стефко Оробець

Із львівських фразеологічних зворотів, з якими пов´язані анекдотичні історії, спадає на думку передусім поширене в Галичині нема на то ради і його вживання Станіславом Людквичем у промові на святі дня відзначення «воз´єднання»:

«Радянська армія визволила нас від польського панування і нема на то ради» (Лексикон львівський: 484).   

Анекдотичне продовження знайшло вияв у газетному повідомленні, де російською це було передано як: «И мы этому рады».

Аркадій Шайхет, 1944

З приходом радянської влади гумор рятував львівʼян і львівʼянок від безвиході при спогляданні безчинств, які творилися у місті. Так, із типово львівськими висловами пов´язувалися побутові анекдоти – як-от історія про Тосю:

«Визволитель» вселився у розкішну квартиру, яку поспіхом залишила польська сім´я (так-так, разом із шовковими нічними сорочками, в яких його дружина згодом дефілюватиме містом і нічним горщиком, з якими вона ходитиме по молоко – ці історії найвідоміші, як і про набирання питної води «из родничка» (туалетної мушлі), що описує в своїй книзі спогадів «Рубали ліс» Лариса Крушельницька). Та щось там у помешканні було поламане і він звернувся до «завгоспа» із вимогою полагодити, на що той відповів:

«Так – так, то ся зробит!»

Коли через кілька днів його вимогу ще не було виконано – нагадав і отримав ту саму відповідь: «Ну та певні, то ся зробит!», а коли й через тиждень нічого не змінилося, кричав:

«Ну когда уже придёт этот ваш Тося!?»

 На грі слів і значень побудовані й інші львівські віци (від нім. Witz – жарт): знала пана, старого галицького інтеліґента, який на непряме прохання: «А вы не скажете, как …» завжди відповідав: «Не скажу!»

Мені особисто подобається історія, пов´язана із висловом «я фундую»:

коли під час прогулянки жінка пішла в кущі справити «маленьку потребу», нагодився поліцейський та почав вимагати від чоловіка, який чекав віддалік, оплати штрафу. На запитання з кущів, у чому справа, «галантний» кавалер відповів:

«Цюняй-цюняй, моя мармулядочко, я фундую!»

Звичайно, у більшості ситуацій корінні львів´яни та львів´янки кажуть «нема на то ради» чи «то ся зробит», не ставлячи їх у взаємозв´язок із цими історіями (більшість тепер про цей звʼязок і не знають), та ті, хто знають, можуть вжити їх у відповідній ситуації, при цьому по-особливому посміхнувшись чи повівши бровою – і вислів розгорне свою багатопластовість і прихований зміст, відомий лише в колі таких же утаємничених. От тільки коло це, на жаль, з року в рік стає вужчим, тому в останній частині цієї статті згадаю тих, хто публічно докладається до збереження львівського бáлаку.

Даруйте, якщо когось не згадала і зголошуйтеся до мене особисто – обіцяю взяти вашу діяльність під пильний дослідницький приціл.

Най жиє балáк! або Бáлак як стиль життя

Після публічного забуття, від кінця 80-их років минулого століття бáлак почав оживати: починаючи від вистав театру «Не журись!» і батярських пісень у виконанні Віктора Морозова, колонки Юзя Обсерватора в газеті «Поступ», виступів дуету пана Дзюня і пані Мірці до стилю екскурсій Петра Радковця і кулінарної сторінки пані Стефи, читаючи яку й без супровідних фото, назбирується «слинка в роті».

Пані Стефа: «Хочу, щоб з нашого столу не зникали наїдки наших бабусь, а з лексикону – їхні назви».

Віктор Морозов

Віктор Морозов

Тільку ві Львові

Пан Дзюньо і пані Мірця

Художня література – також ґрунт, на якому, якщо він плідний, можна посадити діалектні слова і вони рясно проростуть, довершуючи майстерно змальовану неповторну атмосферу міста – наприклад, як у творах Юрія Винничука.

Юрій Винничук.

Але й можна так: випорожнювати десятиліттями дзядзів, тет, балькони і лазнички у неплідне лоно своїх текстів…

Тож львівський урбанолект як мовлення жителів міста майбутнього творити належить нам, і яким він буде – залежить також від нас, його носіїв. Хотілося б, щоб не тільки без русизмів, а й без жартів часів радянської доби і її ж фільмів. А також – без надмірного і невмотивованого запозичення з англійської. І вже точно – без розв´язної панібратської манери спілкування, а з витонченим львівським віцом, особливою вимовою і відповідними жестами і мімікою.

Та позамовна комунікація – це не лише жести і міміка, але й зовнішній вигляд і стиль одягатися. Та це – вже інша тема.

Петро Радковець

Львівський урбанолект

Тож чи розгорненться львівський урбанолект до бáлаку як стилю комунікації і стилю життя – також залежить від нас:

цокотітимемо елегантно обцасами по львівській бруківці чи паркуватимемось хамовито на тротуарі, вигукуватимемо Та йой! чи Вау!, купуватимемо наші харчі в лавці чи сидітимемо на ній, шлякуватимемо чи критимемо матом, ходитимемо на забаву чи на паті, питимемо каву непоспіхом у каварні (кавʼярні) чи гнатимемося вулицею із пластиковим горнятком, зрештою – зустрічатимемося на каві чи у бані? Адже мова і дійсність – взаємопов´язані. Та це – знову ж таки, вже інша тема.
Сумніваєтесь у правильному перекладі діалектів? Наше бюро перекладів завжди готове допомогти!


Література

Космолінська Наталка, Охріменко Юрко. Homo leopolensis esse. В: Незалежний культурологічний часоис «Ї» N 36, 2004. С. 43-49.

Рудницький Ярослав. Львівський говір. В: Наш Львів. Ювілейний збірник: 1252 – 1952. Ню Йорк: Червона Калина, 1953. С. 179-183.

Хобзей Наталя, Сімович Ксеня, Ястремська Тетяна, Дидик-Меуш Ганна. Лексикон львівський. Поважно і на жарт. Львів: НАН України. Інститут українознавства ім. І. Крипякевича, 2009.

Шухевич Степан. Моє життя. Спогади. Лондон: Українська видавнича спілка, 1991.

DUDEN. Deutsches Universalwörterbuch. Mannheim u.a.: Dudenverlag, 2003.

Wehle Peter. Sprechen Sie Wienerisch? Wien: Ueberreuter, 1980.


Приклади з художньої літератури

Torberg Friedrich. Die Tante Jolesch oder Der Untergang des Abendlandes in Anekdoten. Dießen: Langen Müller, 1975.

Авторка статті – Оксана Гаврилів, мовознавиця, ґерманістка, австріяцистка. Доцентка кафедри іноземних мов факультету міжнародних відносин ЛНУ ім. Івана Франка.


Інші публікації авторки до теми – на everest.com і не тільки

Гаврилів Оксана. Ґерманізми у львівському урбанолекті.

Гаврилів Оксана. Ґерманізми у великодньому кошику.

Гаврилів О. Віденці у дзеркалі їхнього діалекту В: Нова подорож до Європи (упорядники: О. Гаврилів, Т. Гаврилів). Львів: Класика, 2012. С. 257-276.

Гаврилів О. Відень. Лінгвістичні прόходи містом. В: Науковий вісник ЛНУ імені Івана Франка, Серія «Міжнародні відносини», ювілейний N 30, 2012. С. 408-417.

Havryliv O. Germanismen im Ukrainischen in Galizien. In: Beiträge des Internationalen Symposiums „Kulturräume und Erinnerungsorte“. Lviv: Klassyka, 2008. S. 129-139.

Havryliv O. Wiener Schmäh oder das Begreifen des kaum Greifbaren. In: Foreign Languages in Changing Times. Bratislava: EKONÓM, 2019. S. 51-64.

Havryliv O. Zur Übersetzung dialektaler Pejorativa – am Beispiel des Wienerischen und des Lviver Urbanolekts. In: In TRAlinea.online translation journal Volume 21/2019. http://www.intralinea.org/search/results/8fe0428f2823a3da1aecd03f92d95b63/