Алюзії або «великодні яйця» перекладу

Кожен текст – немов окрема багатошарова і багатогранна система, тісно переплетена з позатекстовим контекстом. Системне багатство зумовлене не лише розкішшю уяви автора, а й культурними та ментальними особливостями, які накладають свій відбиток і складають той неповторний візерунок, який вирізняє текст з-поміж тисячі інших. Передати цю неповторність на іншу мову – задача нелегка, а іноді й зовсім неможлива. Невидимі для ока ниточки, якими вишите полотно тексту, «пришиті» до шарів культури, ментальності, реалій. Перед перекладачем практично стоїть завдання вишити такий самий візерунок. Ідеться, звісно ж, про алюзії.

Що ж таке «алюзія» і де її можна зустріти?

До чого ж тут великодні яйця? Власне, навіть сам заголовок є яскравим прикладом алюзії, причому багатошарової. В сучасному інтернет-просторі «великоднє яйце» – це певний секрет у програмній продукції, який не є важливим чи обов’язковим для цих продуктів і використовується задля жарту та слугує своєрідною винагородою для уважних користувачів. Наступний шар – безпосередньо культурна алюзія на традицію пошуку великодніх яєць, схованих великоднім кроликом. Тобто, «великодні яйця» в цьому контексті є алюзією на саме поняття алюзії  🙂

За визначенням дослідниці Леппігальме, алюзія – це неявне посилання на інший літературний твір або ж твір мистецтва, історичну подію, сучасних діячів тощо. Іншими словами, це прихована двошарова несподіванка для читача – спершу зчитується словесне значення в конкретному контексті, а тоді, якщо читач готовий іти далі, на нього чекатиме прихований скарб. Саме так алюзії роблять текст багатовимірним, складнішим і, безумовно, цікавішим.

Перекладацькі виклики

Художня література та публіцистика рясніють алюзіями, а тому є цікавим та складним викликом для перекладачів, які немовби подорожують сторінками книги з численними саквояжами знань, уваги та творчого натхнення. Втім, якщо ви гадаєте, що це «хрест» лише письмових перекладачів, то глибоко помиляєтесь. Спеціалісти усного перекладу неодноразово зіштовхуються з необхідністю перекладати алюзії. Варто згадати хоча б недавню скандальну промову російського представника в ООН («Глаз не отводи» – рос.). Нелегко довелося б, мабуть, і перекладачеві українського президента – щоб відчитати витончену багатошарову літературну алюзію на В. Маяковського, М. Вороного і навіть І. Франка  за лічені хвилини і передати її на іншу мову, знадобилася б таки суперсила.

Читайте статтю в тему: Переклад промовистих власних назв та імен: і прибуде з тобою сила

Добре відомий серіал про доктора Хауса є, звісно ж, алюзією на відомого детектива Шерлока Холмса авторства А. Конан-Дойля.
Навіть їхні імена перегукуються – Хаус і Холмс, і не тільки їхні (Вілсон та Ватсон, ще й обидва медики).

Алюзії як перекладацька пастка

Дослідники алюзій (А. Кам’янець та Т. Некряч) вважають, що переклад алюзій в першу чергу залежить від функцій, які вони виконують в певному контексті. Це і є відправним пунктом пошуку шляхів передачі в цільовому тексті, адже алюзія в перекладі покликана виконувати таку ж функції і викликати такі ж почуття як і в оригіналі. Тут, зокрема, важливим є джерело алюзій, тож варто враховувати «прецедентні тексти», тобто такі, які повинні бути знайомими для читача аби мати змогу впізнати натяк чи посилання на них.

Такими прецедентними текстами є

• фольклорна та антична міфологічна спадщина,
• Біблія,
• видатні твори світової літератури.

Серед інших джерел є

• культурні алюзії (звичаї та традиції),
• посилання на історичні події,
• літературні твори які перекладалися на мову цільового тексту та ті, які перекладеними не були.

Різні дослідники подають різноманітні класифікації підходів щодо перекладу алюзій, проте коротко підсумувати можна так:

• Стандартний переклад, себто цитування (для добре впізнаваних алюзій – біблійні, міфологічні, фольклорні);
• Заміна алюзії фразеологізмом або іншою алюзією (впізнаванішою або зрозумілішою);
• Маркування – зовнішнє (типографія, шрифт) або внутрішнє (стильовий контраст);
• Втрата алюзії і можлива компенсація.

Схожа стаття: Переклад лайливих слів: місія (не)здійсненна?

Що, як і навіщо? Як перекладати алюзії

Звісно, перекладачеві необхідно передати всі тонкощі та нюанси авторської творчості, з усіма відтінками, напівтонами, гумором, натяками, грою слів та значень. Адже диявол ховається в деталях і алюзії таки дуже часто слугують йому цим сховком.
Втім, повністю заповнити усі прогалини та абсолютно точно передати найтонші відтінки певної культури, мабуть, не завжди можливо, тому слід зважати на функцію алюзії в тексті.

Приклади алюзії

• «Вона сама тепер стала серцеїдкою, мішенню для стріл Купідона, сабінянкою, якій слід бути обачною, коли римляни бенкетують» (О. Генрі) – за легендами, сабінянок викрали римляни аби ті стали їхніми дружинами;
• «Я знаю їх від Альфреда до Омахи» (О. Генрі) – американські міста Альфред та Омаха фонетично слугують алюзією на відому крилату фразу «від альфи до омеги»;
• «Гадаю, у вас достатньо патріотичних почуттів до Заходу і ви допоможете мені просунути цю справу через Білий Вігвам Великого Батька на найзахіднішій станції Пенсільванської залізниці?» (О. Генрі) – алюзія на Білий Дім, одягнена в індіанський колорит;
• «Вони годяться до бізнесу та політики так само як Елджернон Чарльз Свінберн до керівництва на щорічному балу Чака Коннора» (О. Генрі) – іронічна алюзія, яка відсилає до відомого поета-декадента, який мав би проводити щорічний бал в честь відомого коміка;
• «Тоді ця дама, – кажу я Енді, – вступає в герць з владою Вашингтона з арсеналом п’ятдесяти листів нерозбірливої писанини авторства члена Кабінету, які слали їй коли їй було п’ятнадцять, вкупі з рекомендаційним листом від бельгійського короля Леопольда» (О. Генрі)

Отож, якщо з першими двома прикладами можна застосовувати стандартний переклад, оскільки вони є доволі впізнаваними, то наступні три потребують трохи зусиль.
Власне, яка функція цих алюзій в цьому контексті? Окрім мовного колориту та культурного колориту, найважливішою функцією тут є гумор. Звісно, що читач краще відреагує на впізнавані інтертекстуальні посилання, відповідно, без пояснення значення гумор буде втрачено.

До прикладу, аби зрозуміти іронію про короля Леопольда ІІ, слід знати історію. Ця алюзія не буде зрозуміла сучасному читачеві без заміни або пояснень, тому що зараз мало хто пригадає, що бельгійський король мав репутацію ловеласа, отож автор сміється над героїнею оповідання. Яке рішення повинен прийняти перекладач при перекладі цієї алюзії? Замінити натяком на відомих донжуанів цільової літератури? – Чи не порушить це гармонії тексту в контексті часових та епохальних вимірів? Чи варто одомашнювати цю ілюзію і створювати неправдоподібне тло для тексту?

Алюзія – родзинка тексту

З іншого боку, алюзія – це винагорода для уважних читачів. Тож, мабуть, варто залишити цю мандрівку їм і не недооцінювати їх?
Переклад алюзій – це значно більше, ніж передача змісту. Це надскладний чаклунський процес передачі культури, атмосфери і найвитонченіших елементів авторської уяви, включно з інтертекстуальними зв’язками, які певна алюзія містить в оригіналі. Втрати на цьому шляху неуникні і перекладачів чекає важка і цікава робота. Адже це рідкісна розкіш знаходити заховані барви тексту і насолоджуватися їхньою багатющою палітрою.

Авторка статті – Юля Беген-Герус, усна і письмова перекладачка