мова дипломатії

Комунікація на міждержавному рівні неможлива без дипломатії. Дипломатична комунікація має давню історію, а мова дипломатії є відображенням довгої соціальної взаємодії та спілкування між народами. Результатом припинення такого спілкування завжди був конфлікт. Однак, нерідко мова й сама була причиною непорозумінь і конфліктів. Її характерність полягає в обережному використанні слів і виразів, скрупульозному відборі синтаксичних конструкцій, поєднанні вербальних і невербальних знаків і навіть мовчання. Особлива організація мовних засобів допомагала будувати мости, цементувати відносини, оминати конфлікти. Для сучасної дипломатії слова продовжують залишатись головним інструментом.

Особливий статус англійської мови як міжнародної дипломатичної

language-of-diplomacy

Сьогодні термін «дипломатична мова» використовують для позначення трьох різних понять. У своєму першому значенні воно означає фактичну мову (іспанську, французьку або англійську), якою послуговуються дипломати в листуванні, або перемовинах. Друге значення цього терміна стосується сукупності слів і виразів, які є осердям дипломатичного вокабуляру. У своєму третьому, і найбільш поширеному сенсі цей термін використовують, щоб описати мову, яка дозволяє дипломатам висловлювати складні, або потенційно суперечливі ідеї у ввічливій формі.

дипломатична мова

Англійську мову дипломатії не слід плутати з міжнародною дипломатичною мовою. Дуже часто ці поняття помилково ототожнюють. Проблема міжнародної дипломатичної мови відома з давнини. В окремі періоди історії суспільства для зручності ведення перемовин і підписання договорів держави приймали ту чи іншу мову як міжнародну дипломатичну. Певне розповсюдження на різних етапах історії отримували арамійська, латинська, грецька, французька мови. У Західній Європі з часів середньовіччя і до середини XVIII ст. мовою дипломатії була латинська, тому й найдавніші документи сучасної епохи написано латинською мовою. У XVII ст. в Європі постала проблема національних мов як мов міжнародного спілкування. У цьому протистоянні перемогла французька, повністю витіснивши латинську. У XVIII ст. на півтора століття французька стає загальноприйнятою дипломатичною мовою настільки, що навіть дипломатичне листування між США та Британією здійснювали французькою мовою. Проте 30 серпня 1886 р. було підписано договір про дружбу, торгівлю та мореплавство між Великобританією та Занзібаром, де перевагу під час тлумачення надавали англійському тексту. Протягом ХІХ ст. можна було спостерігати протистояння англійської та французької мов у царині дипломатії, що й зумовило вплив французької мови на формування англійської мови дипломатії. У ХХ ст. ми бачили появу англійської як другої, а згодом і як домінантної мови дипломатії. Водночас усе більша кількість країн наполягала на використанні їхньої мови у дипломатичному листуванні. Як відомо, на конференції у Сан-Франциско 1945 р. прийняли п’ять мов для офіційного спілкування: китайську, англійську, французьку, російську, іспанську. Згодом додали арабську. Ці мови стали офіційними і робочими мовами ООН, тобто дипломатичними мовами.

Читайте також статтю: “Проставлення апостиля на офіційні документи” 

Як бачимо, питання вибору мови для дипломатичних відносин завжди турбувало дипломатів, і в різні часи офіційні мови були різними, що пояснюють послабленням чи посиленням впливу держави на міжнародній арені. Однак англійська мова завжди залишалась пріоритетною у дипломатії.

Про походження «дипломатії»

 

diplomacy

Власне термін «diplomacy» є французьким запозиченням і був вперше вжитий в англійській мові суспільно-політичним діячем Едмундом Бурке у 1796 р. Однак французька лексема «diplomatique» є також запозиченням і походить від грецького слова «diploma», що означає «складений вдвоє». Свого часу це був новий спосіб згортання документів, на відміну від скручування. У часи Римської імперії термін «diploma» використовувався для позначення паспортів. Згодом це слово розповсюдилося й на інші офіційні документи. Ще пізніше так назвали мистецтво і науку укладання документів. Згідно усталеної думки, першою книгою, де цей термін вжито у сучасному значенні, була «De Re Diplomatica» (1681), автором якої є вчений-бенедиктинець Дон Жан Мабілон з абатства Сен Жермен де Пре. Книга є початком відліку існування як самого терміна «дипломатія», так і науки ведення перемовин.

Дипломатична мова як особливий «сленг»

дипломатичний сленг

Отже, термін «дипломатія» вживають у сучасному значенні приблизно з ХVII ст. Однак, дипломатія не як термін, а як соціальний інститут, а разом з ним і мова, що його обслуговує, має набагато давнішу історію. Як стверджують дослідники, найдавніший приклад дипломатичної мови – це угода про мир і дружбу, яку укладено близько 2400 р. до н. е. між королівствами Ебла і Гамазі (Месопотамія). Її вступна частина звучить так:

         “…Ikbar-Damu, King of Ebla, brother of Zizi, King of Hamazi; Zizi of Hamazi, brother of Ikbar-Damu, King of Ebla…”

Незважаючи на те, що таке формулювання може викликати посмішку, а манера величати себе може здаватись старомодною, сьогодні у часи демократії, ми знаходимо цю ж ідею, виражену такими ж термінами.

         “His Majesty the King of Belgians,… … Her Royal Highness the Grand Duchess of Luxembourg, her Majesty the Queen of the Netherlands”.

Форма може бути іншою, але суть не змінилася, незважаючи на тисячоліття, що відділяють ці два документи – перший укладено в Месопотамії у ІІІ тисячолітті до н. е., другий – у Європі у ІІІ тисячолітті н. е. Дипломатична мова залишається взірцем витонченості, ввічливості, консерватизму та ритуалізованості.

Отже, говорячи про дипломатичну мову потрібно пам’ятати про її складну і суперечливу природу. Невід’ємними рисами цієї форми спілкування є точність, клішованість, чіткість з одного боку, та навмисна двозначність, натяк, значна залежність від фонової інформації, важливість попередніх знань – з іншого. Постійна потреба поєднувати непоєднуване, чіткість і натяк, слово і мовчання вимагає у дипломатів сумлінної праці.

Слова versus мовчання в дипломатіїмова дипломатії

У широкому сенсі соціальна комунікація у дипломатичній сфері включає вербальні і невербальні елементи. Нерідко невербальні послання мають більше змісту, ніж вербальні. Дипломатична невербальна мова включає широкий спектр елементів: від жестів до маніпулювання військовими силами. Для прикладу, особливості потискання руки під час привітання є метафорою, що допомагає визначити рівень міждержавної зустрічі, виносячи мову особистих стосунків на міжнародну арену. Місце і формат зустрічі, навіть форма і дизайн столу для перемовин демонструють престиж, а склад і рівень делегації може значною мірою впливати на результат домовленостей. Ніщо не є витонченішим і детальніше продуманим, аніж мова дипломатії, вербальна чи невербальна. Активність чи її відсутність, слова чи тиша – тут усе має зміст і мету.

У дипломатії «робити означає казати» і «казати означає робити». Відбір послів, подарунки, відсутність відповіді у дипломатичному листуванні, тобто мовчання, нерідко бувають красномовнішими, ніж найгучніші заяви. Як наслідок, усі ці риси дозволяють говорити про емоційність мови дипломатії та її мультимодальну природу.

Емоційність та дипломатія

Diplomacy

У всіх згаданих вище способах передачі інформації у дипломатичній сфері можна простежити один спільний елемент, який допомагає дипломатам висловлювати думки, впливати, викривати, натякати, завуальовувати, – метафора. Оскільки дипломатія послуговується різними способами передачі інформації, то можемо стверджувати, що окрім традиційної, вербальної метафори існують й інші її прояви, які функціонують на межі різних модальностей. Так, дипломатична мова сьогодні містить непоодинокі приклади мультимодальної метафори, чиє джерело і ціль представлені виключно, або переважно у різних модальностях. Ці модальності включають зображення, фото, піктограми, жести, звуки, написані знаки, усні знаки та ін. Таке поєднання способів здійснення комунікації у дипломатичній сфері можна простежити на прикладі жанру мікроблогу у твіттері, де висловлюють думки як за допомогою слів, так і фото, або зображень. Метафоризація є ключовим механізмом стратегічності у твіттер-мікроблогах представників дипломатичного корпусу.

Нижче пропонуємо Вашій увазі приклади мультимодальної метафори, де слова майстерно поєднано з ілюстраціями з метою більшого впливу на аудиторію:

 

METAPHER

Феномен мультимодальної метафори в дипломатії на сьогодні має більше запитань, ніж висновків і стверджень. Серед питань, що викликають найбільшу полеміку, є наступні. Що бачать люди, коли дивляться на зображення (власне зображення, чи подію на ньому)? Чи однаковими є інтерпретації зображень і фото зазвичай важливих, або й критичних для життя суспільства подій? Чи однаковим є сприйняття візуальної і вербальної метафори? Яка роль кожної з них у дипломатії? Як вловити контекст візуальної метафори, якщо поняття більше не існують, або вже не є актуальними у міжнародних відносинах?

Зважаючи на результати нашої розвідки, підсумуємо, що метафора у дипломатії – це значною мірою індивідуальна інтерпретація подій дипломатом, яка водночас є відображенням національної колективної свідомості. Метафорична мова робить фокус на тому, що залишається стабільним, а що змінюється у дипломатії. Інституційний характер, ригідність і клішованість дипломатичної мови сьогодні, як і раніше уміло поєднують з емоційністю висловлювань, а слово залишається головним попри постійний пошук нових способів впливу і протистояння.

Автор статті – Наталія Кащишин, дослідниця англомовного дипломатичного дискурсу,
доцент кафедри іноземних мов факультету міжнародних відносин ЛНУ ім. Івана Франка