Logo

Кожен аж пнеться бути дотепним.

переклади

– О – риг – риг …

[…]

– … риг – ригінальним.

О – ри – гі – наль – ним.

Тимофій Гаврилів. «Чарівний світ».

Короткий вступ до природи мовного знака

 Хто здобував гуманітарну освіту, пригадує свої перші лекції «Вступу у мовознавство», на яких йшлося про природу мовного знака. Беручи за основу концепцію засновника структуралізму Фердинана де Сосюра, який виходив з того, що мовний знак не є прямолінійним поєднанням предмета і його назви, а поняття та акустичного образу, мовний знак – це «двостороння психічна сутність» (Сосюр 1998: 88), яку можна передати схематично:

Де СоссюрSignifikant = сиґніфікант (позначення), Signifié = сиґніфікат (позначене)

Кому, як мені, пощастило з креативним викладачем, може пригадати, як той рвав аркуш паперу, унаочнюючи цим актом нерозривний зв´язок між позначеним і позначенням. Особливістю стосунків «позначення – позначене» є асоціативність їхнього зв´язку, свідчення якої – окреме кодування в мозку, що виявляється в тому, коли нам «бракує слова», щоб ословити поняття або коли людина, що страждає афазією, впізнає предмет, але не може його назвати.

Однією з найважливіших характеристик мовного знака є те, що, незважаючи на нерозривність «позначене – позначення», цей зв´язок є довільним, тобто не існує внутрішньої мотивації між, скажімо, поняттям «дерево» і послідовністю звуків цього слова. Доказом цієї гіпотези є саме існування різних мов, де одне і те саме поняття реалізовують різні акустичні образи (одне і те саме позначене –  різні позначення).

Одне поняття, різні слова:

Baum, tree, arbre, дерево, drvo, fa

дерево

Проте, незважаючи на немотивованість зв´язку «позначене – позначення», він базується на усталених в конкретній мовній спільноті конвенціях і теоретично може виявитися в тому, що за домовленістю користувачів мови одне позначення може замінитися іншим. Зі своїми студентами я провела експеримент: ми зійшлися на тому, що замість «сонце» будемо казати «дерево». Коли через тиждень я зайшла в аудиторію і запитала: «Ну як, дерево сьогодні яскраво світить?», отримала на це питання, яке в іншій спільноті, що не уклала такої угоди із заміни одного слова на інше, сприйнялося б з нерозумінням, чітку відповідь: «Так, дерево світить дуже яскраво». Принцип довільної природи мовного знака, яка опирається на конвенції, робить можливим творення нових політкоректних позначень (нім. «Schwarzer» замість «Neger», «Inuit» замість «Eskimo», «Roma» замість «Zigeuner», укр. «роми» замість «цигани»), а також функціонування багатьох оказіональних слів і висловів, які зрозумілі тільки в тісному колі (учнівському класі, студентській групі, сім´ї тощо).

 Ономатопея або Ті, що малюють звуки

   ті, що малюють звукиІлюстрація Катарини М.Райтен

Концепція невмотивованості між позначеним і позначенням може ледь похитнутися, коли заходить мова про ономатопею (грец. ὀνοματοποιία від ὄνομα «ім’я» + ποιέω «роблю, творю») – слова, що є результатом звуконаслідування, а також процес творення таких слів. Справді, у цьому випадку начебто спостерігається певна подібність між позначуваними і позначеннями, які в німецькій мові образно називаються «lautmalende Wörter» – дослівно «слова, що малюють звуки» (ку – ку!) і можуть лежати в основі творення слів. Ономатопеї належать до частини мови «вигуки» і одночано лежать в основі інших частин мови, утворених за допомогою додавання закінчень, суфіксів чи префіксів – передусім похідних від звуків дієслів: нім. klatschen (від: klatschklatsch) – плескати (плесь – плесь), blubbern (blubblub) – булькати (буль – буль), piepsen (pipi) – піщати (пі – пі), цвірінькати (цвірінь -цвірінь), цокати (цок- цок)) чи іменників (нім. та анг. Flip Flops – в´єтнамки (наслідування звуку, що виникає при хотьбі у в´єтнамках та подібного типу взутті лясь – лясь), PingPong – пінґ – понґ (від наслідування звуку, що його створює м´ячик, стрибаючи на тенісному столі), нім. Kukuck (від звуку kuckuckkuckuck/ку – ку – зозуля, українські пугач (від звуку пугу – пугу) чи деркач (від наслідування деркотливого звуку цього птаха) багато інших).

Проте якщо вийти за межі однієї мови і порівняти слова, які наслідують звуки, що створює один і той же предмет або одна і та ж природна стихія чи тварина в різних мовах, стане зрозуміло:

Ономатопея передає не те, що справді каже тварина,

а те що чуємо ми, носії певної конкретної мови, і що нам дозволяють передати наші фонетичні особливості як носія цієї мови та звуковий інвентар цієї мови.

 Це наочно підтверджують приклади, представлені в ілюстраціях

dog sounds

 James Chapman «How to sneeze in Japanese»

Пригадую, як на курси німецької мови до мене прийшли діти, сирійські біженці, і обурювались, що вчителька в школі, показавши на пса, сказала «вау – вау»: «Hund wauwau? Nein, Hund hawhawСпробувала пояснити, що і в моїй мові пес також каже «гав – гав», але німецький чи австрійський пес таки каже «вау – вау». Та дітей це не переконало: »Hund hawhaw! Kein wauwau

Однак, слушно зауважите ви, пес гавкає чи півень кукурікає однаково – чи це в Україні, Франції, Англії, Китаї, а чи в Туреччині. В чому ж причина різної передачі в різних мовах? Завдання звуконаслідувальних слів полягає не в якомога наближеній до реальності передачі звуку із задіянням всіх артикуляторних особливостей людського організму, а у передачі цього звуку, опираючись на звуковий інвентар кожної конкретної мови. Відмінності між звуковим інвентарем різних мов (відсутність певних звуків як от [г] в російській чи польській, наявність чи відсутність умляутів, певних дифтонгів, приголосних, що творять склади („r“ в чеській)) і є поясненням того, чому у різних мовах тварини «розмовляють» по-різному.

Про те, що звуконаслідування є культурно обумовленим, свідчить і той факт, що в межах однієї мови на позначення звуку однієї і тієї ж тварини можуть вживатися різні ономатопеї: так, покоління, яке виросло в НДР, звикло імітувати крякання качки як «naknak» (адже саме так крякали качечки у популярній дитячій передачі, нашому відповіднику «На добраніч, діти» «Sandmännchen»); на теренах же Західної Німеччини качка крякає: «Gakgakчи «Quakquak

ХТО ПЕРЕКЛАДАТИМЕ НА КОНФЕРЕНЦІЇ ЗВІРІВ?

перекладатиЗі звуками, які вони творять, пов´язані також назви тварин і/ або самих цих звуків: пугач, пугукати (від пугу – пугу), Uhu (нім. пугач, від uhuuhu), кукати (ку – ку), Kuckuck (нім. зозуля, kuckuckkuckuck), Gockel (нім. півень – gockgock), квочка, квоктати (кво – кво), summen (нім. бжиніти – sumsum), джміль (джж – джж), дзижчати (від звуконаслідування мухи чи комара: дззз….) та багато інших. В поодиноких випадках спостерігаємо трансформацію у слові, похідному від звуку: так, німецьке «gurren» («туркотіти») утворене за допомогою метатези (переставляння звуків чи складів) від «grugru», яке передає туркотіння голубів.

До способу словотвору за допомогою звуконаслідування належать також слова, що використовуються для прикликання та відлякування тварин, які також відрізняються в різних мовах: спробуйте покликати в німецькомовному просторі кицю українським «киць – киць – киць» – не побачите жодної реакції, адже тваринка звикла до того, що її кличуть «miezmiez» (австрійський варіант: «muzmuz»). Не обходиться тут і без міжмовної омонімії (слова, однакові за звучанням та різні за значенням): ще з дитинства пригадую, як бабуся проганяла курей, вигукуючи «Вуш – вуш!» або «Вушана!», натомість цей вигук в німецькій мові (австрійський варіант) вживається для проганяння свиней («Wusch, wuschti), а курей проганяють «Gsch, gscht, gschu

Як пчихати по-японськи?

як пчихати японськоюПоряд з ономатопеями з тваринного світу маємо великий репертуар на позначення найрізноманітніших звуків, які оточують нас в щоденному житті: нім. blubbern (blubblub) – булькати (буль – буль), platschen (platschplatsch) – плюскотіти (плюсь – плюсь), brummen (brummbrumm) – бурмотіти (бур – бур), пісяти (пісь – пісь), krächzen (krächzkrächz) – крехтіти (крех – крех), tralala – траляля, piffpaff – піф-паф, toitoitoi (тьху – тьху – тьху, яке в німецькій мові без супровідних слів означає «Бажаю успіху!»).

бажаю успіху

Звуконаслідуванню в різних мовах присвячена дотепна книга Джеймса Чапмана «Як пчихати по-японськи?» (James Chapman «How to sneeze in Japanese»), наочні ілюстрації з якої використано і в цій статті.

kissJames Chapman «How to sneeze in Japanese»

Цікаво, що для звуконаслідування в різних мовах, як бачимо із цих, попередніх та наступних прикладів, характерна редуплікація (подвоєння) звуків: «цьом – цьом», «гам -гам», «ням – ням».

eat

 Наступна група слів, утворених способом звуконаслідування – вигуки, для виявлення почуттів в яких також «є спокуса вбачати … безпосереднє вираження реальності, продиктоване, так би мовити, природою» (Сосюр 1998: 91). Однак і тут не можемо говорити про мотивований зв´язок між  позначенням і позначеним, адже для вираження однієї й тієї ж емоції крім поодиноких збігів (нім. «Аha!», «Оh – укр. «Ага!», «О(х)!») маємо у різних мовах різні вигуки:

укр. ОЙ! нім. АИ(А)! франц. АЇЕ!

008 James Chapman «How to sneeze in Japanese»

Як же ж без фальшивих друзів?

Не обходиться у сфері звуконаслідування і без «фальшивих друзів», про які я вже писала (Фальшиві друзі перекладача): так, «hamham» в румунській пов´язується не зі смакуванням страви (порівняймо з українським «гам-гам» і «гамати»), а з гавканням пса, натомість «Hrrrr у фінській означає не загрозливе гарчання пса, а задоволене муркотіння кота. Почувши польське «pukpuk» (укр. «стук – стук»), стримуємо сміх, бо воно асоціюється в нас зі звуком, що імітує випускання газів; тому й польському хлопцеві, який насмілиться освідчитися в коханні українській дівчині і вирішить зробити це рідною мовою у віршованій формі «Do Twojego serca pukam: pukpuk» можна поспівчувати. Вимовлений з придихом німецький вигук «Huiза звучанням наближається до слова, що в нас пишеться на парканах. Пригадую, як ніяковіла, почувши його вперше на віденському дитячому майданчику від мами, яка розгойдувала свого малюка і після кожного здіймання гойдалки вигукувала HUI! В українській мові подібність тільки на рівні звучання (омофонія), а от поляки і словаки із зачудуванням сприймають також візуалізацію цього вигуку на рекламах австрійського оператора мобільного зв’язку.

HUI

ГАВА, ГУЛЯ, БРР – БРР і ГАМ – ГАМ:

Звуконаслідування в дитячому мовленні

Навіть якщо ви вирішили не вживати, розмовляючи з вашою дитиною поширених «дитячих» слів, утворених за допомогою звуконаслідування, ваш малюк почне утворюватиме їх сам, керуючись як загальними, так і індивідуальними законами логіки, фонетики та граматики. Гортаючи щоденники, які я вела, записуючи в них особливості мовленнєвого розвитку своїх дітей, натрапляю на «брламку» («машинка»), «тапта» (дуже багатозначне слово, значення якого подаються нижче) чи «кавку» ворона»). І лише зараз, готуючи цю статтю, бачу і дивуюся, що «кавка» утворене від звуконаслідувального слова на позначення крякання ворони в англійській мові («cawcaw»)…

Утворене за допомогою звуконаслідування слово може розвинути в мовленні дитини вражаючу багатозначність, як от «тапта»:

  1. Пальці
  2. Руки
  3. Ноги
  4. Капці
  5. Рукавиці
  6. Шкарпетки
  7. Йти гуляти

Звуконаслідування в чатах і коміксах

wow pow Звуконаслідування відіграє важливу роль у спілкуванні в чатах, а також у коміксах. Не всі ономатопеї можна знайти у словниках і не до всіх легко підібрати відповідник, тому цей пласт лексики може стати справжнім випробуванням для перекладачів. Наслідком некваліфікованого підходу і небажання пошуку відповідників в українській є вживання вигуків-англіцизмів на кшталт «Вау!», чи «бла – бла», коли замість пошуку українського еквівалента (для «Вау!» – «Отакої!», «Це ж треба!», «Ну і ну!») вдаються до запозичення вигуку, який дисонує на тлі української мови. Щодо «blabla», то тут маємо якраз той вдячний випадок, коли перекладач може створити свій авторський вигук, наприклад за допомогою інфлективної форми: «Патяк – патяк!»

Інфлективи характерні для німецьких коміксів. Це вигуки, утворені забиранням закінчення неозначеної форми дієслова «en»:

Ächz!        Würg!      Seufz!

kotz brechЖартівливо інфлективи ще називають ерікативами на честь перекладачки коміксів про Мікі Мауса Еріки Фукс (1906 – 2005), завдяки якій ця граматична форма стала популярною в німецькій мові. В основі дієслів, від яких походять інфлективи, переважно лежить звуконаслідування (Quitsch! Квік! Schluck – Ковть!) або міміка чи жести (Grins!    Kopfkratz!      Brems! – від: «grinsen» – шкіритися», «Kopf kratzen» – чухати голову» чи «bremsen» – «гальмувати»). Як перекласти останні приклади українською – завдання для вас, дорогі перекладачі та перекладачки.

Інфлективи нагадують про забуту похідність звуконаслідувальних слів: Seufz! (від «seufzen» – зітхати», а відтак пропозиція українського відповідника цього інфлектива   – «Зітх!»); в наступному прикладі забута похідність стосується німецького слова, бо українське дієслово швидше пов´язується зі звуком, від якого воно похідне – Flüst!Шеп! (від «flüstern» – шепотіти, «шеп – шеп»). З іншого  боку, інфлективи творять нові звуконаслідувальні звуки (Kotz! Würg!) від дієслів, що самі не є звуконаслідуваннями (нім. kotzen – «ригати», würgen – «душити»).

 NO «ДІН-ДОН»! – «ДЗЕНЬ-ДЗЕЛЕНЬ!»

tic tac Варто заторкнути проблему русизмів в українській мові, яку спостерігаємо й на прикладі звуконаслідування. Так, незрусифікований котик нявкає (няв – няв), а не мявкає (мяу – мяу), свинка рохкає (рох – рох), а не хрюкає  (хрю – хрю), гуска ґелґоче (ґе – ґе – ґе), а не гоготить (го – го), качка кахкає (ках – ках), а не крякає, бо крякає і каркає – ворона (кря – кря і кар – кар). Поширеними помилками є вживання звуконаслідувального «тік – так» до годинника (замість українського «цок – цок»), «кап – кап» і «капати» (замість «крап – крап» і «крапати», «дін – дон» (замість «дзень – дзелень»), «баю – баю» (замість «люлі – люлі»), «шльопати» і «шльоп – шльоп» замість «ляскати» і «лясь – лясь», а відтак логічно й «лясканці» – замість «шльопанці».

На завершення коротко підсумуємо:

  1. Ми справді чуємо звуки по-різному. Так, носії тональної мови (як от китайської) вловлюють в собачому гавкоті аспекти звуку, які не сприймають носії інших мов.
  2. Півень не каже ні «кукуріку» ні «Kikiriki» ні «Üüürrü», але ми пробуємо якнайближче підійти до передачі цього звуку за допомогою фонетичного репертуару нашої мови. Хоча, як на мене, турецьке «Üüürrü» вже дуже наближене до кукурікання – еге ж?

   Авторка статті – Оксана Гаврилів, викладачка, дослідниця пейоративної лексики

Література:

Фердинан де Сосюр. Курс загальної лінгвістики. Переклад з французької Андрія Корнійчука та Костянтина Тищенка. Київ: Основи, 1998. 324 с.

hihaha