Ґендерінґ і дискримінація у мові

Українські жінки сприймають міжнародний жіночий день по-різному: для одних це пережиток радянських часів, для інших – звичайний вихідний, ще для інших – «свято весни», а тому можливість посвяткувати, отримати привітання, компліменти і подарунки. А от в німецькомовних країнах напередодні цього дня традиційно спалахують бурхливі дискусії на тему рівноправності статей, статевої дискримінації як в суспільстві (неоднакова плата за однакову працю, низький відсоток жінок на керівних посадах чи чоловіків, які беруть декретну відпустку), так і на рівні мови та вимоги введення все нових політкоретних позначень.

Трохи історії

У західних суспільствах феміністичні ідеї впали на благодатний ґрунт, адже на час другої хвилі феміністичного руху (від початку 70-х років минулого століття) для них існували потрібні суспільні передумови: перша хвиля (понад століття тому) висунула чіткі вимоги щодо врівноваження прав чоловіків і жінок передусім стосовно права голосу для жінок (яке тільки незадовго перед тим отримали всі чоловіки незалежно від їхнього статусу і прибутків – у Франції 1848 року, в Німеччині – 1871 року). Право жінок голосувати перейняли після Австралії та окремих штатів США і в Європі: спершу в Фінляндії 1906 року, в Австрії і Німеччині 1918 року, у Франції в 1945 році, в 1946 році – в Італії, і нарешті в 1971 році – у Швейцарії (за виключенням одного кантону) і Люксембурзі у 1984 році. У швейцарському кантоні Аппенцель-Іннергоден жінки отримали право голосу лише в 1990 році!

Після здобуття жінками права голосу постало питання рівноправності в професійному і фінансовому плані, адже до середини 70-х років минулого століття для того, щоб влаштуватися на роботу, жінки в Німеччині та Австрії потребували письмового дозволу своїх чоловіків, а до 1957 року без дозволу чоловіка не мали права відкрити рахунок у банку. В 90-х роках минулого століття розпочалася третя хвиля феміністичного руху («тотальний фемінізм»), коли, після втілення рівноправності на рівні законодавства, постало нове завдання: через квотування будь-якою ціною добитися рівного розподілу посад.

Парадокс фемінізму

На сучасному етапі парадокс полягає в тому, що в сучасних західних суспільствах жінки на законодавчому рівні, на відміну від 60-х – 70-х років ХХ ст., урівноправлені з чоловіками, проте на практиці ми й надалі маємо справу із патріархальними суспільствами, в яких жінка не тільки може, але й повинна (бо для цього існують квоти) скористатися рівними правами, лише уподібнюючись чоловікові, тим самим утверджуючи встановлені чоловіками норми, жертвуючи заради кар’єри сім’єю і (або) відмовляючись від народження дітей. При цьому жінки, які нехтують заради сім’ї кар’єрою, сприймаються як зрадниці принципів жіночого руху. А такі випадки непоодинокі – ось лише два, про які шуміла преса: директор планового відділу команди Гіларі Клінтон Енн-Мері Слотер та голова партії зелених Австрії Ева Ґлавішніґ, які пішли у відставку з однаковим обґрунтуванням – «щоб мати змогу проводити більше часу зі своїми дітьми, поки вони мене ще потребують».

В Україні феміністичні ідеї сприймаються спокійніше і це пов´язане з суспільно-історичними особливостями другої половини ХХ століття: на відміну від західних країн, в Радянському Союзі панував «марксистський фемінізм»: жінки не тільки мали право голосу (демократичність виборів в Радянському Союзі – окрема тема), але й, в той час як мами моїх німецькомовних ровесниць переважно були домогосподарками, працювали на рівні чоловіків, виконуючи почасти важчі фізичні роботи. Ось і зараз в уяві постають картини зі шкільного дитинства: нудьгуючи на уроці, дивлюся з вікна на розгалуження трамвайних колій, а там, на холоді, у куфайках і помаранчевих жилетах, з тяжкими інструментами, працюють жінки. Та що там казати – і сьогодні щороку напередодні Великодня спостерігаю біля свого будинку одну і ту ж картину: група жінок прибирає, вантажить на машини велетенські міхи зі сміттям, а поряд стоїть «начальник»-чоловік (або і кілька!) в костюмі і краватці і спостерігає за їхньою роботою. Прибирання снігу також лягає на плечі двірничок, натомість в Німеччині чи Австрії двірник і прибиральник снігу – чоловіча професія.

Ось такі особливості і рудименти соціалістичного минулого й відіграли роль своєрідного щеплення проти сліпого переймання феміністичних ідей.

Далі розглянемо на прикладі німецької мови актуальні процеси, скеровані на досягнення рівноправності статей.

Ґендерінґ або Як не передати куті меду?

Ґендерінґ (від анг. gender – соціальна стать) – це рух, який виходить переважно з феміністичних кіл та спрямований на впровадження в суспільстві і в мові рівності чоловіків і жінок. На мову покладається таке важливе завдання, адже вона як віддзеркалює реальність з її суспільними процесами, явищами, тенденціями, так і може стимулювати процеси переосмислення суспільних явищ і соціальної дійсності.

Ґендерінґ у мові спостерігаємо на різних рівнях:

На орфографічному: У 80-х роках починають використовувати похилу риску в персональних апеляціях, щоб експліцитно назвати як чоловіків, так і жінок (Lehrer/innen, Schüler/innen; innen – жіночий суфікс – О.Г.). В 90-х роках похилі риски було визнано як візуально непривабливі і замінено на «велике внутрішнє І» («Binnen-I»): LehrerInnen, StudentInnen. Проте, на нашу думку, ця жіноча форма (1 ос. мн.) робить невидимими чоловіків, попередня форма видається коректнішою як і застосування іменників обидвох статей (Studentinnen und Studenten) чи вживання статево немаркованих відвербальних іменників (Studierende).
Актуальним нововведенням в царині персональних апелятивів стало «динамічне підкреслення» («der dynamische Unterstrich»), яке має на меті «поставити під сумнів ідею природньої двостатевості і стати справжнім випробуванням» (1; 14). При цьому всередині слова можна ставити нижню риску, розриваючи його в будь-якому місці:

Не знаю як щодо двостатевості, але для читача динамічні підкреслення стають справді випробуванням, адже на візуальне сприйняття тексту вони впливають вкрай негативно. Поки що динамічне підкреслення зустрічаємо лише в поодиноких радикально налаштованих публікаціях.

Ґендерінґ на морфологічному та лексичному рівні: З 1991 року поряд з традиційним чоловічим напівсуфіксом «mann» (Kaufmann, Fachmann) в словах на позначення професій починає застосовуватися жіночий «frau»: Kauffrau, Fachfrau. Зміни торкаються і академічних наукових звань (Doktorin, Magistra), хоча для цього доводиться й звертатися до суду: в 1990 році жінка-математик з німецького міста Ольденбурґ домоглася, щоб у її дипломі стояло «докторка» («Doktorin») замість звичного «Doktor».

Неозначений займенник «man», який в сучасному вживанні десемантизований (man sagt, dass… – кажуть, що …), проте етимологічно пов’язаний із «Mann»/«чоловік» (в старо- і середньоверхньонімецькій мові «man» (чоловік)), в радикальних виданнях заміняється на «frau» («Frau» – «жінка») або «mensch» («Mensch» – «людина»).

Універсальний маскулінум («das generische Maskulinum») – граматично чоловіча форма (іменників, займенників: директор, канцлер, ректор, міністер та ін.), яка вживається як виключно на позначення чоловіків, так і «універсально», тобто на позначення чоловіків і жінок (коли звертаються «до читача» чи посилаються на «науковців»). Іноді щоправда спостерігаємо казуси, як от в інструкції до тампонів на початку 80их років стояло: «Die Menstruation ist bei jedem ein bіßchen anders» («Менструація в кожного проходить по іншому»). Це спонукало мовознавицю і активну учасницю жіночого руху Луїзу Пуш не тільки до написання наукової статті з однойменною назвою (2), але і її звернень до виробника тампонів, результатом яких стала зміна в інструкції на «bei jeder Frau» («в кожної жінки»).

Перетворюючи жінок на невидимок, така мовна асиметрія відкриває можливості і для правових зловживань: в 50-х роках минулого століття група жінок, посилаючись на конституцію, де зазначається, що кожен «швейцарець» має право голосу, висунула ініціативу щодо надання жінкам права голосу. Проте юристи знівелювали її, пояснивши, що для цього потрібне експліцитне називання жінок, а форми універсального маскулінуму («швейцарець») недостатньо. Тому не дивно, що на пізніших перебігах найактивніше універсальний маскулінум критикували і запобігали його вживанню саме у Швейцарії.

Універсальний фемінінум («das generische Femininum») – діаметрально протилежна до універсального маскулінуму форма, вже реалізувалася на рівні двох німецьких університетів: Сенати університетів м. Ляйпциг та м. Потсдам ухвалили на початку літа 2013 року рішення про застосування універсального фемінінуму, згідно з яким на позначення посад чи професій слід вживати незалежно від статі виключно … жіночі форми. Здивуванню мого знайомого, поважного львівського професора, який повернувся зі стажування у ляйпцигському університеті не було меж:

«Ви уявляєте – до мене зверталися «пан професорка»!»

Так само за аналогією вживаються і «пан асистентка», «пан доцентка» чи «пан ректорка». Цікаво, що ідея вийшла не від представниці жіночої статі, а від чоловіка – «пана професорки» Кез.

Читайте схожу статтю: Як німецька мова формує світогляд

Мовна дискримінація може відбуватися й через «неназивання» чи «замовчування», яку в статевій лінгвістиці тактують як гіршу, ніж найобразливіші позначення. Прикладом дискримінації жінок через неназивання вважали рядок «Heimat bist du großer Söhne» («Ти є Батьківщиною великих синів») в австрійському державному гімні, який після безуспішних спроб 2005 і 2009 років улітку 2012 було доповнено «і дочок». За аналогією можна трактувати як дискримінацію через замовчування і рядок в українському гімні «Ще нам браття молодії усміхнеться доля»? Та із політкоректними позначеннями така справа, що заміна одного часто вимагає заміни іншого, тому й означення «молодії» можна потрактувати як дискримінацію щодо віку, а, отже політкоректна версія (до речі, прийнятна і з ритмічної точки зору) могла б звучати, наприклад, так:

«Ще нам браття й сестри милі усміхнеться доля»

Ґендерінґ вимагає часу, адже в носіїв мови вже уклалися певні звички, а вживання нових чи відмова від старих форм можлива передусім завдяки їхнім особистим рефлексіям. Так, я у наукових публікаціях німецькою, не задумуючись, вживала універсальний маскулінум, а тепер починаю уникати цих форм передусім з огляду на читачів, для яких питання вживання цієї форми є принциповим. Так само ще кілька років тому я сприймала як належне підпис під моїми статтями «дослідник пейоративної лексики» чи «викладач», а останнім часом (не в останню чергу внаслідок занять темою мовного ґендерінґу) ці позначення почали різати моє вухо і око, тому відтепер замість них стоятимуть відповідні жіночі форми.

Коротко підсумовуючи, можемо сказати, що до процесів ґендерінґу як в мові, так і в суспільстві, слід підходити з неупередженої позиції (щоб запобігання дискримінацій однієї статі не перетворилося на дискримінацію іншої) і з відчуттям доцільності і міри.

Література:

Hornscheidt, L. u.a. (Hg.). Schimpfwörter – Beschimpfungen – Pejorisierungen. FaM: Brandes&Apsel, 2011. 251 S.

Pusch, L. Die Menstruation ist bei jedem ein bißchen anders. В: Das Deutsche als Männersprache / L. Pusch (Hg.). FaM : Suhrkamp, 1984. S. 149-150.

Авторка статті – Оксана Гаврилів, викладачка, дослідниця пейоративної лексики