deutsche vita II

Dukatenscheißer на фасаді готелю «Kaiserworth» в Ґосларі

Dukatenscheißer на фасаді готелю «Kaiserworth» в Ґосларі

Коли ви вперше опинитеся в німецькомовному просторі або контактуватимете з носіями німецької мови, вас дивуватиме чи й шокуватиме часте звертання до фекально-анальної тематики: чи то на рівні вигуків (Scheiße!) та інших виявів вербальної агресії (Arschloch, leck mich am Arsch! Geh scheißen! Du Geschissener du! Ich scheiß dir in den Kopf! Der Blitz soll dich beim Scheißen treffen!!!), в розмовах, сувенірах а то й – назвах страв:  у цукернях продаютьcя марципанові фігурки чоловічків, які «викакують» дукати («Dukatenscheißer» – популярні як талісмани ще з 17 ст.):

Марципановий Dukatenscheißer, фото за: Dundes 1985; 78.

Марципановий Dukatenscheißer, фото за: Dundes 1985; 78.

Вже добре обізнану з цією особливістю німецькомовного простору, мене все одно шокувала назва десерту в одному із віденських салонів морозива –  «Pferdeäpfel»  (евфемістичне позначення кінських екскрементів, дослівно «конячі яблука»):

 

Eis Greissler. Pferdeäpfel.

Eis Greissler. Pferdeäpfel.

Пам´ятаю й своє перше знайомство з фекально-анальною німецькою сферою: дівчинка-німкеня, яка в рамках шкільного обміну жила в моїй сім´ї, як само собою зрозуміле повідомила, що о сьомій годині вечора їй бажано бути вдома, тому що вона звикла в цей час ходити у туалет… Під час мого першого візиту до Німеччини дивували специфічної кострукції унітази (виявляється – не лише мене: Дандес пише, що американці шоковані цими типово німецькими мушлями, «які практично спонукають до розглядання власних екскрементів» (Dundes 1985; 45)):

унітазАнглійці ж дивуються (див. Henne), як таке вульгарне слово як Shitstorm не лише стало в Німеччині англіцизмом 2012 року, але й потрапило в DUDEN і  публічно вживається самою Анґелою Меркель.

Не менший подив викликало в мене під час першого візиту, коли, їдучи в машині зі старшою німецькою професоркою, почула її лайку: «Scheiße(дослівно «Гівно!»). Цікаво, що в Австрії цей найуживаніший зараз вигук (який вживається не лише для вияву негативних емоцій, але й здивування, переляку, а то й захоплення) поширився набагато пізніше, ніж у Німеччині: опитані середнього віку пригадують, що ще 25-30 років тому його вживання в публічних місцях було неприпустимим (чого не скажеш про сьогоднішній день), а за його вживання в колі сім´ї отримували «по писку».

  • Щодо сувенірів, цікаві передусім  вже згадані Dukatenscheißer – талісмани у вигляді чоловічків, які випорожнюються дукатами:
Kleiner Dukatenscheißer. Meissen. 19.Jh. 

Kleiner Dukatenscheißer. Meissen. 19.Jh.

  • а також нічні горщики (вершина дотепності – з ручкою всередині) із позначками від «kleiner Scheißer» («маленький засранець») до «Scheißkerl» («великий засранець»):
Фото за: Dundes 1985; 36.

Фото за: Dundes 1985; 36.

  • або магнітики-песики, що обнюхують один одному заднє місце:
Фото за: Dundes 1985; 112.

Фото за: Dundes 1985; 112.

Для порівняння: в США такі сувенірні песики обнюхуть мордочки:

Фото за: Dundes 1985; 112.

Фото за: Dundes 1985; 112.

Цікавинкою для гостей Берліна може стати відвідання кнайпи «Клозет» Klo»): щоб потрапити в неї, треба кинути гроші у дверну шпарку як у справжньому платному туалеті, за сидіння правлять унітази, а замість серветок використовують туалетний папір. Чи треба наводити назви страв, які пропонують у «Клозеті»? Гадаю, уява читачів складе відповідне меню.

Тепер, після більш ніж двох десятиліть досліджень німецької лайки, мене не дивує вже ніщо. Тому коли на зустрічі в одній із віденських гімназій, провокуючи мене, учень на запитання про його гоббі відповів «Scheißen, Furzen und Rülpsen» («Срати, пердіти і бекати»), я спокійно відповіла, що не знаю професій, де б йому стали в пригоді ці фізіологічні процеси. Така беземоційна відповідь охолодила запал до подальших провокацій.

Інтерес до фекально-анальної сфери виявляється в прислів´ях (Je schöner die Kuh, desto größer der Fladen), жартівливих побажаннях ( […] Scheiß dem Bauern ins Gesicht – Nur auf unsere Freundschaft nicht!), ідіоматичних зворотах. Окрему групу творять, наприклад,  ідіоматичні звороти, що є дефініціями життя як «бантини у курнику»:

Das Leben ist wie eine Hühnerleiter – kurz und beschissen (Життя – як бантина в курнику: коротке і обісране).

Das Leben ist wie eine Hühnerleiterman kommt vor lauter Dreck nicht weiter (Життя – як бантина в курнику: лайно не дає рухатися вперед).

За цією ж самою схемою функціонують ідіоматичні звороти на тему міжстатевих стосунків:

Die Männern sind wie EisenbahnKlos: Entweder besetzt oder beschissen  (З чоловіками – як з вокзальними туалетами: вони або зайняті, або засрані).

В іншу окрему групу можна об´єднати написи на туалетних стінах:

Meine Herren und Damen

Machen Sie nicht auf den Rahmen

Machen Sie in die Mitte,

das ist die deutsche Sitte.

або ще експресивніший:

Wer hier will nach der Ordnung leben,

der scheiß ins Loch und nicht daneben!

Словники фіксують довгі синонімічні ряди на позначення брудної людини в німецькій мові: так, на основі словників віденського урбанолекту я нарахувала понад 30 позначень брудної, недоглянутої людини, а також позначення специфічних форм бруду (Zeanziger – бруд між пальцями на ногах або Hoftrauer – бруд під нігтями) чи диференційованих позначень газовиділення: Butterschas (без звуку, але з різким запахом), Eierschas (із дуже неприємним запахом), Schleicher (без звуку) чи людини, яка страждає на метеоризм (Schasreiter). Альфред Лімбах  (і це не єдина збірка на подібну тематику) присвятив цій темі на 120 (!) сторінках добірку слів, зворотів, загадок, дитячих рим і пісеньок, а також цитат з літератури, які тематизують процес газовиділення.

Фекально-анальна лексика більшою чи меншою мірою присутня у фразеології чи не кожної мови – в українській лайці і фразеології також переважають слова і вирази з фекально-анальної сфери:

гівнюк/гівнючка”; засранець/засранка;  срако(дупо)лиз; поцілуй мене в дупу; йди до дупи (з ложкою); в сраці був гівно бачив; крутитися як гівно в ополонці; збиратися як пес до сраня/як за море срати; я на неї срала з високого поверху; взяти за дупу; в дупу п´яний; гівна вартий; лізти в дупу без мила; як до дупи дверця  та багато інших.

Проте особлива роль фекально-анальної сфери в німецькомовних країнах виявляється в тому, що в інших мовах ця тематика обмежується фольклором і розмовною мовою, а в німецькій культурі поширюється і на високу літературу – чи то «Симпліцій» Ґріммельсгаузена, чи твори Ґете і Шиллера, чи сучасні літературні тексти. Так, у багатьох творах німецькомовної літератури подибуємо детальні чи навіть величальні описи туалету і часу, який проводить там людина: в Ериха Марії Ремарка («Im Westen nichts Neues»/«На західному фронті без змін»), Бертольта Брехта («Baal»/«Ваал», 2 сцена, 1 акт). Не цураються німецькі письменники й описів дослідження героями творів власних екскрементів (в романі Гайнриха Бьоля  «Gruppenbild mit Dame»/«Груповий портрет з дамою») (1971; 34f) чи у розділі «Den Kot beschauen» в романі Ґюнтера Ґраса «Der Butt»/«Камбала»  (1977)).

Йоганн Вольфґанґ Ґете дає у своєму творі «Hanswursts Hochzeit»/«Весілля Гансвурста» героям імена із скаталогічної (фекально-анального) сфери: Hans Arsch von Rippbach, Scheißmatz, Thomas Stinkloch, Schwarzscheißer, а популярний і сьогодні вислів Leck mich am Arsch (дослівно: «полижи мою дупу») зустрічаємо в його ранньому творі «Götz von Berlichingen»/«Ґец фон Берліхінґен» (1773), де він вживається ще з іншим прийменником – «[…] kann mich im Arsch lecken». Назва цього твору дала поштовх до утворення евфемізму для цього агресивного наказу – «GötzZitat».

Що вже казати про твори сучасної літератури, фекальна тематика яких очевидна вже із самих назв (наприклад, «Fäkaliendramen»/«Фекальні драми» Вернера Шваба).

Культурологи і соціологи розглядають домінування в німецькій культурі і мові скаталогічного елементу як форму вербального порушення табу, протест проти сильного реґламентування життя в німецькомовному просторі та тиску суспільних правил дотримання чистоти і порядку. Зиґмунд Фройд же зі свого боку трактував підкресленене значення чистоти і порядку як захисну реакцію проти інтересу до брудних речей.

З цієї перспективи стає зрозумілим часте звертання до фекальної тематики в рамках студентських протестів наприкінці 60их. Один із таких гепенінґів описує Юррайт (Jurreit 1969, цит. за Dundes 1985; 57): виступ голого студента 1969 року у віденському університеті, який охоплював весь скаталогічний спектр: прилюдне сечовипускання, випивання сечі, блювання, демонстрування сідниць і, зрештою, дефекацію та обмащування себе екскрементами під виконання інтерпретації австрійського національного гімну. Описаний протест був непоодиноким явищем, а складовою цілого руху, відомого як «акціонізм».

Щодо домінування в німецькій фразеології і лайці лексики, пов´язаної з видільними функціями організму, поширена гіпотеза, що це свідчить про охайність носіїв відповідної мови (тут мені згадується висловлювання Достоєвського у «Щоденнику письменника» про те, що сексуальна лайка свідчить про цнотливість російського народу (1980; 11)).

Елементи провокації на тему чистоти використовує в своїх творах й австрійський письменник Томас Бернгард:

Що не кажи, а віденці таки найзамурзаніші мешканці Европи, науково доведено, що віденець протягом тижня використовує не більше одного брусочка мила, так само, як науково доведено, що труси він міняє раз на тиждень, а сорочки найвище двічі, а всі віденці, нагамуз узяті, стелять свіжу білизну хіба що раз на місяць /…/. (Томас Бернгард. «Старі майстри», переклад Тимофія Гавриліва (1999; 79))

Провокація і радість від порушення заборони – причини вживання фекально-анальної лексики дітьми: у віршиках і лічилках («X frisst Aprikose, schisst in die Hose, Gang eweck! Gang eweck. Du bist Dreck!»), загадках («Was ist draußen und doch drinnen? Der Dreck, wenn man sich in die Hosen geschissen hat»), вербальних іграх (наприклад, гра у швидке вимовляння «Hirsch heiß ich» – дослівно «мене звати олень», при швидкому вимовлянні «Hier scheiß ich»  – «тут серу я»).

І знову ж таки: фекальна лексика присутня в дитячому фольклорі багатьох мов, а от звертання до цієї теми в літературі – «родзинка» саме німецької дитячої літератури: так, у популярній перекладеній чотирма десятками мов розповіді  «Про кротика, який хотів дізнатися, хто йому наробив на голову» на вербальному і візуальному рівні дітей детально ознайомлюють з особливостями дефекації різних тварин:

vom kleinen MaulwurfНа завершення варто згадати й несвідоме, нав´язливе, неконтрольоване і невідповідне до ситуації вживання вульгаризмів (копролалія),  характерне для психічних відхилень, які можуть виявлятися в патологічній схильності до самоприниження – в науковій літературі наводиться як приклад часте вживання Гітлером на власну адресу лайливого слова  «Scheißkerl» – «засранець».

Темою окремого дослідження може стати й пристрасть Вольфґанґа Амадея Моцарта до вживання фекально-анальних жартів та рим, які зустрічаємо чи не в кожному листі композитора до своєї рідні. Наведу лише пасаж з листа від 28.02.1778  (цит. за Dundes 1985; 67), який нічим не поступається сучасній авангардовій поезії:

«So schreiben sie mir baldt, damit ich den brief erhalt, sonst wenn ich etwa schon bin weck, bekomme ich statt einen brief einen dreck. dreck! -dreck!-o dreck! o süsses wort!- dreck!- schmeck! auch schön! -dreck, schmeck! dreck! -leck-o charmante! dreck, leck! Das freüet mich! -dreck, schmeck und leck! -schmeck dreck, und leck mich! -dreck, schmeck und leck! –schmeck dreck, und leck dreck!»

 Автор статті – Оксана Гаврилів, викладач, дослідник пейоративної лексики