Deutsche Vita
Мова не тільки віддзеркалює взаємозв’язки людини з навколишнім світом (про що йшлося у моїй попередній статті Що ми бачимо в дзеркалі мови?), але й впливає на нашу свідомість і на нашу поведінку. Таку функцію мови виділяє теорія мовленнєвих актів, трактуючи мову як дію.

В усьому світі німці стереотипно асоціюються з точністю, педантичністю і любов’ю до порядку. Подивімося на прикладі німецької мови, як у ній відображені такі важливі для німецькомовного простору аспекти  дійсності, як «порядок» і «повага до власності», а, з іншого боку, як мова спонукає носіїв до дотримання суспільних правил.

Точність – понад усе!

Ми вже знаємо, що явища та реалії, важливі, поширені чи проблемні для певного суспільства, зазнають на рівні мови сильної диференціації і представлені багатьма словами  та виразами.  Оскільки точність, акуратність, педантичність – риси, притаманні носіям німецької , тому й не дивно, що в німецькій мові маємо ряд експресивних слів на позначення педанта:

Nabelfickerдослівно «той, хто ї*е свій пупець», Haarspalter – «той, хто розщеплює волосину», Nudeldrücker «той, хто видушує макарони», Krümelkacker/sucher – «той, хто викакує/вишукує дрібки», Korinthenkacker/Korinthenscheißer «той, хто викакує/ви**рає родзинки».

Впадає у вічі також велика кількість зворотів, що містять слово «Ordnung» («порядок») – ось неповний перелік:

Ordnung muss sein, es ist (nicht) in Ordnung, etwas in Ordnung bringen, Ordnung halten, der Ordnung halber, sich in eine Ordnung fügen, in die Sache Ordnung bringen, in der Rangordnung hoch stehen, die (Haus)ordnung befolgen  та інші.

Ці милі звички…

А зараз пропоную здійснити віртуальну мандрівку і подивитися, як таблички біля німецьких та австрійських обійсть закликають до дотримання порядку і відлякують охочих зазіхнути на чужу власність. Найчастіше зустрічаємо застереження перед злим псом, причому поряд із нейтральними («Warnung vor dem Hunde» або «Vorsicht! Frei laufender Hund!» – «Стережіться пса») часто використовуються таблички із непрямими погрозами:unser Hund

Leben nach Tod.

Подибуємо і кумедні таблички, як-от із таким милим мопсиком:wache
У окремий цикл можна об’єднати застереження, в яких обігрується статевий стереотип «зла жінка»: «СТЕРЕЖІТЬСЯ ГОСПОДИНІ ДОМУ! ПЕС НЕ ТАКИЙ НЕБЕЗПЕЧНИЙ.» Нижче – лише два із багатьох прикладів:

Frau des Hauses_Vorsicht
Натомість єдина ідентичного змісту табличка, яка стосується «господаря дому», зображає не злого, а відчайдушного чоловіка з рушницею:

Mann des Hauses

Щоправда такий же відповідник маємо і з «господинею дому»:Frau des Hauses 3
Власники садиб закликають випадкових перехожих також до дотримання чистоти та правил паркування. Нерідко для цього використовують експресивні звертаннями із застосуванням образи на випередження:

«ТІЛЬКИ СВИНЯ ВИКИДАТИМЕ ТУТ СВОЄ СМІТТЯ!!!» 

«ТІЛЬКИ СВИНЯ ВИКИДАТИМЕ ТУТ СВОЄ СМІТТЯ!!!»

«ТУТ ПРИПАРКУЄТЬСЯ ТІЛЬКИ ПРИДУРОК!»

«ТУТ ПРИПАРКУЄТЬСЯ ТІЛЬКИ ПРИДУРОК!»

Що не дозволено бику, те дозволено Юпітеру?

А тепер з вулиці заглянемо в академічне середовище:eat and die

Ось яке оголошення-прокляття, підписане реальним ім’ям та прізвищем викладачки (які з етичних міркувань не відображені на фотографії),  я побачила у кухонному приміщенні одного з німецьких університетів:

«До особи, яка минулого тижня вкрала з холодильника мою перекуску: З’ЇЖ ЇЇ І ПОМРИ! Вітання, ХY»

Ви уявляєте собі щось подібне в українському університеті? («Хто зжер мою булочку  – хай здохне! Вітання від професора  Х….енка»)?

Я – ні.

Зрозумілішим для українців буде австрійський варіант реакції на крадіжку, який базується на іронії, – як в наступному електронному листі з мережевої розсилки:

«Дякую за те, що поцупили із закритого секретаріату 10 блоків капсул Nespresso вартістю 50,00 €. З дружніми вітаннями, Секретаріат Х»

Своя сорочка найближче до тіла

Про те, яку важливу роль в німецькомовному просторі відіграє власність, свідчить і той факт, що тема першого уроку в першому класі – не любов до Батьківщини, як в Україні, а повага до чужої власності – шкільної чи інших школярів.

Особливістю шкільної освіти в Німеччині та Австрії є те,  що діти практично нічого не вчать напам’ять. Якщо з огляду на бездумне зазубрювання граматичних чи математичних правил це можна трактувати позитивно, то те, що діти не вчать віршів (які українців супроводжують впродовж дитинства та юності) – величезний мінус. Вірші дітям пропонують по кілька рядків хіба у початковій школі для святкових вистав, концертів чи Першого Причастя. Великих віршів діти не вчать, тому мене не здивувало, що на конкурсі декламування в одній віденській школі перемогла дівчинка, мама якої  – українка, виголосивши довгий уривок із відомого вірша австрійської письменниці Міри Льобе «Маленьке Я є Я» (Mira Lobe «Das kleine Ich bin Ich»).

Нема правила без винятку

Як і в багатьох правилах, і це має виняток. І стосується він заучування напам’ять… правил! Так – так: діти, яким, вважають педагоги, складно і не варто вчити римовані віршики, заучують напам’ять сухі правила поведінки в школі, дотримуючись строго порядку розміщення пунктів, а їх аж 15 – починаючи з пункту 1. «Ми рухаємося  повільно і тихо шкільним приміщенням», і закінчуючи «Ми дотримуємося шкільних правил». Та цим тема «порядок» не вичерпується, адже учням пропонують для порівняння шкільні правила із початку минулого століття, написані готичним шрифтом, які складаються із 12 пунктів, при чому чи не в кожному велике значення приділяєтьмя чистоті: 1. Ми приходимо вчасно до школи, чисто помитими і чисто одягненими. 3. Перед тим як зайти до школи, ми витираємо черевики. 11. Ми дотримуємося чистоти в шкільних приміщеннях, наші зошити і книжки чисті і в доброму стані. 12. Домашні завдання ми виконуємо старанно, совісно, чисто і акуратно.

Традиційно віденські школярі початкових шкіл відвідують у третьому класі курси плавання, які оплачує місто. Щоб потрапити до басейну, діти повинні здати вчительці вивчені напам’ять правила поведінки у басейні; при цьому не допускається ні перестановка місцями, ні заміна слів іншими, близькими за змістом чи тим більше вилучення слів із мінімальним змістовим навантаженням.

Німецький… гумор?

А ось вам і ключик до розуміння гіперболізованого (з нашої перспективи) сприйняття власності і порядку: в німецькомовних країнах популярні дитячі історії про двох охочих до витівок хлопчаків, Макса та Моріца. Це сім історій в ілюстраціях німецького поета-гумориста та художника Вільгельма Буша. Вийшовши у світ 1865 року, вони стали одним із німецькомовних бестселерів і перекладені 300 мовами та діалектами. Одна із цих історій, остання – «Der letzte Streich» («Остання витівка») розповідає про селянина, який наповнив мішки щойно зібраним зерном і збирається везти їх до млина. Та тут внадилися Макс і Моріц і понадрізали мішки. Селянин вантажить їх на плечі – та що це? Мішок на його плечах стає все легшим та легшим, оскільки з нього висипається зерно… Що ж робить селянин? Він згрібає бешкетників у мішок, несе до млина і кидає у жорна. Завершується ця частково римована історія віршованими рядками:

Rickerackerickeracke

Geht die Mühle mit Geknacke.

Hier kann man sie noch erblicken,

fein geschrotet und in Stücken.

Скрипи-рипи – пробі-леле!

Млин із хряскотом їх меле.

Жорна крутять-труть щосили,

Доки файно подрібнили.

 

                        (переклав Тимофій Гаврилів)

 При цьому зноска внизу ще й пояснює, що означає geschrotet“: schroten – грубо перемолоти зерно, а ілюстрації яскраво унаочнюють процес знищення Макса і Моріца:

Der letzte Streich

Чи ж треба дивуватися любові до порядку і повазі до чужої власності серед носіїв німецької мови, якщо цілі покоління виростають на таких історіях? Не беруся аналізувати всі найулюбленіші казки, на яких виростають українські діти, а візьму із полички першу-ліпшу, що потрапила в руки – «Котик і Півник», і подивлюся на її закінчення: «… знайшов півника, розв´язав; узяли вони удвох – усю лисиччину страву поїли, горшки-миски побили, а самі втекли додому». Вловлюєте різницю?

Історію  «Остання витівка» я зустріла в букварику (ABC der Tiere. Lesen in Silben. Die Silbenfibel. Wien Lemberger. 2014) і була вражена брутальністю і непедагогічністю (адже незворотність вчинку селянина не дає можливості Максу і Моріцу усвідомити свою поведінку і виправитися). На мій погляд, тут йдеться про вербалізацію фізичного насильства. Вербальне ж насильство за впливом на дитину може бути не менш травматичним, аніж насильство фізичне. Німецькомовні ж діти знайомі з історіями про Макса і Моріца ще з садочкового віку, а, отже, батьки, педагоги, психологи не вбачають негативного впливу описаних сцен насильства, ба навіть вважають їх виховними.

Куди ж без Фройда?

Зиґмунд Фройд трактував підкреслене значення чистоти, порядку та надійності як захисну реакцію проти інтересу до брудних речей. На думку ж багатьох вчених – культурологів, соціологів, мовознавців, – причиною домінування в німецькій культурі і мові скаталогічного (фекально-анального) елементу як форми (вербального) порушення табу є сильне реґламентування життя в німецькомовному просторі та тиск суспільних правил дотримання чистоти і порядку. Тож про цю неапетитну тему читайте в наступній статті із циклу «Deutsche vita».

Автор статті – Оксана Гаврилів, викладач, дослідник пейоративної лексики