Мова віддзеркалює взаємозв’язки людини з навколишнім світом, а «душа країни» відкривається як у народних піснях (про що писав ще німецький мислитель Гердер), так і в тому, «на позначення чого в мові існують слова, а на позначення чого вони відсутні» (Wörterbuch Österreichisch-Deutsch; c. 5). Тож зазирнімо в дзеркало німецької мови (зокрема, її австрійського варіанту) у сподіванні побачити в ній відображення реалій, особливостей життя і ментальності її носіїв і принагідно порівняймо побачене з українською або іншими мовами.

Сучасне мовознавство виходить із взаємовпливу «мова – дійсність». Цей взаємовплив виявляється в тому, що явища та реалії, важливі або проблемні для певного суспільства, зазнають на рівні мови сильної диференціації (адже важливі навіть найменші відмінності) і представлені багатьма словами та виразами. Як приклади такої лексикалізації в мовознавчій літературі найчастіше наводять велику кількість слів на позначення снігу в ескімосів та різних порід верблюдів в арабів.
gebirge

Не дивно, що австрійський варіант німецької мови та діалекти такої гірської країни, як Австрія, містять ряд слів на позначення найрізноманітніших форм гір (Pichl – пагорб; Abhang, Kofel, Kogel – гірська форма, Gupf – узвишшя, Pofel – стрімкий порослий кущами схил та інші), а також такого частого в гірській місцевості дощу (із багатьох наведу лише два позначення, що мають відповідники в українській мові: Wascher – злива, Gseich – інтенсивний дощ) і навіть звуку, який створюють краплинки дощу, барабанячи об дах (dächlo у форальберзькому діалекті) та наслідків дощової погоди (pfnozgen – звук, що виникає при витяганні ноги з болота або з мокрого взуття чи при ходінні в мокрому взутті (чвакання);  suppetzen – ходити в чоботях, наповнених водою).

weinberg

Як відомо: де підсонячні гірські схили – там зазвичай виноградники, а де виноградники – там і вино. Австрійський варіант німецької мови містить низку слів на позначення смакових якостей вина (Kern – «ядро», «компонент у смаці вина, який годі ословити, а можна спізнати лише на практиці» (Wörterbuch Österreichisch-Deutsch; c. 177), stoppeln – мати присмак корка, schmeckad – вино із міцним присмаком; на позначення дуже кислого вина (Krautwosser, Darmreiser, Saurampfer, Ruabnwosser) чи поцукрованого вина (Rabiatperle)).

Віденська кав´ярня

wiener kaffeehaus

Цікаво, що хоча роль кави і кавування у житті віденців можна прирівняти до львівських реалій, розмаїття цього напою не представлене у львівському урбанолекті такою кількістю лексем, як у віденському:

  • Meláusch/Melange (від franz. «mélanger» – мішати) – кава з молоком або вершками
  • Kaisermelange – меланж із додаванням яєчного жовтка і алкоголю
  • Einspänner – чорна кава в скляному келиху зі збитими вершками
  • Mаzagran/Massagran – холодна кава мокка з ромом і кубиками льоду
  • Brauner – кава з молоком (großer Brauner (велика порція), kleiner Brauner (маленька порція); verlängerter Brauner – з додаванням води, як американа)
  • Schwarzer – чорна кава (großer Schwarzer, kleiner Schwarzer)
  • Kaffee verkehrt («кава навпаки») – кава, в якій більше молока, ніж кави
  • Kapuziner – чорна кава з вершками (від кольору одягу ченців-капуцинців)
  • Obermayer – чорна кава мокка, покрита шаром рідких вершків.

 Kaiser-Melange

Тому, вирушаючи до Відня, запам´ятайте назву вашої улюбленої кавової креації, бо для офіціанта інституції віденська кав´ярня (яка від 2011 року належить до нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО) майже образа – замовити звичайну «каву з молоком» (Milchkaffe) – цієї помилки припускаються часто німецькі туристи, особливо з Північної Німеччини. Самі ж віденці можуть іронізувати на тему кавового розмаїття – як у відомому анекдоті:

Приходять у віденську кавярню чотири вишукані панії, одна замовляє «меланж», інша – «маленьку брунатну», третя – «капуцинця», четверта – «каву навпаки». Кельнер, уважно вислухавши і занотувавши замовлення, заходить на кухню і вигукує: «Чотири кави!»

 Ohrfeige

Гортаючи словники австрійського варіанту німецької мови, мене вразила велика кількість слів на позначення поличника: так, я нарахувала 8 лексем, що означають «давати ляпаса по обличчю» і аж 15 лексем на позначення самого такого ляпаса! Така кількість лексем відкриває можливості для позначення диференційованих аспектів, як-от аm Watschenbaum rütteln (провокувати ляпас, дратуючи когось своєю поведінкою), datschkerl (дати ляпаса відкритою долонею), або використовуючи кісточки пальців (nussen); від позначення легкого ляпаса (Dachtel) до соковитого (Patentwatschen) і навіть звуку від ляпаса по обличчі (Klescher) чи вигляду, який спонукає дати ляпаса (Watschengesicht). Часто використовуються евфемістичні конструкції, в яких слово «ляпас» упускається, а вживається тільки його неозначений артикль (ane/eine): I hau/flack/dusch/klesch/pick/wisch/schmier da ane. Пояснення цього лексичного розмаїття вбачаємо в популярності поличника як виховного методу в австрійських сімя´х аж до 80-их років минулого століття (існує навіть таке поняття, як «корисний поличник» – a g´sunde Watsch´n). До порівняння: аналогічну роль в українських сім´ях виконував (чи й ще виконує?) ремінь, одна згадка про який (Діти, ремінь!) спонукала до послуху. Хоча й задіюваний вкрай рідко і радше символічно, за мого дитинства він також висів на видному місці.

Читайте статтю на схожу тему: Фальшиві друзі перекладача 

Лайка як віддзеркалення суспільних проблем і стереотипів

 schimpfwoerter

Це були приклади лексикалізації географічних, природніх реалій та пов´язаних з ними сфер господарства і стилю життя чи методів виховання. Для того ж, щоб побачити в мові відображення певних рис чи способів поведінки її носіїв, варто погортати словники лайливих слів, адже в кожному суспільстві лають те, що вважають ненормальним і що є проблемою саме в цій країні. Також на основі запасу лайливих слів можна зробити висновки про систему цінностей та стереотипні уявлення в конкретному суспільстві.

В німецькомовному просторі існує близько 200 (!) словників лайливих слів. При цьому спостерігаємо цікавий взаємозв´язок: словники лайливих слів містять велику кількість діалектних лайливих слів і, навпаки, словники лайливої лексики переважно базуються на окремих діалектах. Пояснюється це тим, що діалект є ближчим для носіїв мови, аніж літературна мова, а тому ідеально надається для вияву емоцій (порівняймо образне висловлювання відомого австрійського кабаретиста і автора науково-популярних книг про віденський діалект Петера Велє: діалект – це «наша мовна домівка», а тому  «найкращий транспортний засіб для наших емоцій» (Велє; с. 286).

Як було сказано, аналіз лайливих слів та виразів кожної мови відкриває погляд на шкалу цінностей і «слабкі місця» певного суспільства. Проте є сфери, які дають поштовх до утворення великої кількості негативних позначень у багатьох мовах: це слова і вирази, які стосуються таких загальнолюдських негативних рис як пияцтво (в сучасній Європі поширене більшою чи меншою мірою в усіх країнах), дурість, злість, підлабузництво, егоїстичність, лінивство, боягузтво, нездарність, надмірна балакучість, брехливість, ненажерство чи нехлюйність. Тому й у багатьох мовах зустрічаємо низку слів на позначення дурня, пияка, егоїста, боягуза, ледаря, брехуна, балакучої чи брудної (у прямому або переносному значенні) людини.

Важливу роль у формуванні численних синонімічних рядів відіграють також суспільні стереотипи. Так, наявність великої кількості слів на позначення некрасивої і старої жінки обумовлена суспільними стереотипами, за якими зовнішності жінки надають більшого значення, ніж вроді чоловіка. За словниками віденського діалекту я налічила 30 універсальних позначень негарної жінки, натомість для чоловіків знайшлося тільки одне універсальне позначення – schiachа Uhu («потворний пугач»), решта пейоративних позначень стосується хіба що особливостей зовнішності (як-от позначення довготелесого або товстого чоловіка). З іншого боку, як у німецькій, так і в українській мовах маємо більшу кількість лайливих слів на позначення дурного чоловіка, з чого випливає, що в обох суспільствах більш критичний підхід до наявності такої риси в чоловіка, ніж у жінки.

Ще одна особливість, яку спостерігаємо не лише на прикладі української та німецької, але й інших мов – більша кількість лайливих слів на позначення жінки, охочої до любовних пригод, аніж чоловіка-гультяя. До того ж слова на позначення жінки вирізняються більшою інтенсивністю, ніж на позначення чоловіка: слова з чоловічого ряду часто амбівалентні, тобто поєднують у собі і негативні, і позитивні емоції — захоплення, визнання чи — у гіршому разі — вимовляються з легкою насмішкою або іронією, тоді як позначення, що стосуються жінки, часто є брутальними лайливими словами. Цей лінґвістичний факт свідчить про терпиміше ставлення до любовних походеньок чоловіків, аніж жінок.

Як німецькою облаяти корупціонера?

I-Tuepfel-Reiter

Проте якщо на позначення окремих рис/явищ в одній мові маємо суттєво більшу (або меншу) кількість слів, ніж в інших, то на основі цього вже можна робити висновки про характерні саме для цього суспільства особливості чи проблеми. Знаний дослідник лайливих слів, американець німецького походження Райнгольд Аман протиставляє 200 позначень пияка в англійській мові двом-трьом лексемам у їдиш і пояснює це тим фактом, що пияцтво в східних євреїв було майже невідомим явищем.

У німецькій мові існує ряд образних лайливих слів на позначення егоцентричної чи педантичної, дріб´язкової людини, яким – погодьтеся – складно підшукати відповідники в українській:

Nabelfickerдослівно «той, хто ї*е свій пупець», Haarspalter – «той, хто розщеплює волосину», Nudeldrücker «той, хто видушує макарони», Krümelkacker/sucher – «той, хто викакує/вишукує дрібки», Korinthenkacker/Korinthenscheißer – «той, хто викакує/ви**рає родзинки»; у віденському діалекті: I-Tüpferl-Reiter – «той, хто їздить верхи на крапочці від літери «і»», Griaßkörnd’launnogler – «той, хто надкушує крупинки манки».

Наявність багатьох слів на позначення людей з такими рисами підтверджує поширений стереотип про особливу педантичність людей з німецькомовного простору, передусім німців.

А от деяким українським пейоративам (синонімічний ряд «хабарник»: хапко, хапуга, дерій, здирник, шкуродер, беруля, колядник) я не знайшла жодного німецького відповідника: мається на увазі відсутність лайливого слова-іменника, тому в німецькій мові облаяти корупціонера можливо лише, додаючи до іншого лайливого слова означення «корумпований» (korruptes Schwein, korruptes Arschloch, korrupter Mistkerl тощо). Очевидно, це пов´язане з тим, що хабарництво – серйозніша проблема в українському суспільстві, ніж у німецькомовних країнах.

Також в українській мові маємо синонімічні ряди, до яких мені вдалося віднайти лише один німецький відповідник, наприклад: капарник, партач, халтурник, халявникPfuscher. Про що це може свідчити – хай зроблять висновок читачі.

Автор статті – Оксана Гаврилів, викладач, дослідник пейоративної лексики